Дослідження Гарвардського університету пролило світло на тривожний феномен сучасної молоді. Незважаючи на години, проведені в соціальних мережах, понад половина з опитаних 500 підлітків виявили, що не мають справжніх соціальних контактів — ні онлайн, ні офлайн.
Це явище підсилює вже наявну тривогу щодо “епідемії самотності”, про яку говорить головний хірург США доктор Вівек Мурті.Наукова робота доктора Лаури Марчіано виявила три ключові фактори, які сприяють самотності серед підлітків у цифровому середовищі: Соціальні порівняння. У додатках на кшталт Instagram користувачі, оцінюючи себе через призму “гламурного життя” інших, відчувають неповноцінність. Недостатність текстового спілкування. Текстові повідомлення, позбавлені емоційної насиченості, створюють бар’єри для справжнього зв’язку. Пасивне споживання контенту. Постійна прокрутка і автовідтворення ізолюють користувачів, витісняючи активну взаємодію.
Особливо гостро це проявилося під час пандемії COVID-19, коли підлітки залишалися замкнутими в чотирьох стінах, замінюючи реальні зв’язки на віртуальні.Експерти наголошують на важливості формування здорових звичок користування соціальними мережами. Налаштування конфіденційності. Приховання лайків та зміна алгоритмів стрічки в Instagram допомагають зменшити тиск. Усвідомлене використання. Обмін корисною інформацією та справжніми емоціями має переважати над заздрісним порівнянням. Реальне спілкування. Відеодзвінки та зустрічі наживо можуть відновити емоційний контакт. Проте корінь проблеми криється в структурі самих платформ. Дизайн соцмереж часто підсилює конкуренцію та залежність від схвалення через лайки й репости. Зростаюча популярність генеративного ШІ серед підлітків відкриває нову грань ізоляції. Хоча такі інструменти можуть служити тимчасовою підтримкою, вони не здатні замінити глибокі емоційні зв’язки з людьми.
Дослідження Лаури Марчіано — це тривожний дзвінок для суспільства, що швидко трансформується під впливом технологій. Підліткам потрібні не лише цифрові інструменти для соціалізації, а й навички створення реальних зв’язків. Усвідомлення цих викликів — перший крок до подолання “епідемії самотності”.
