Людське тіло має вражаючу здатність долати великі відстані, але, коли мова йде про надмарафонські дистанції, виникає питання: яка насправді межа можливостей людини? Як далеко може пробігти людина без необхідності зупинятися, і що насправді обмежує ці можливості?
Мало хто може уявити собі забіг довжиною понад 42 км — це вже вважається надмарафоном. Однак є й ті, хто може без проблем пробігти 100, 200, або навіть більше кілометрів. Наприклад, відомий американський надмарафонець Дін Карнасіс здобув неофіційний рекорд у 2002 році, пробігши 563 км за 3,5 дня без сну. Це неймовірне досягнення, яке за собою виводить питання про людські фізичні межі. Але рекорди не зупиняються на цьому. Два роки тому інший надмарафонець, Гарві Льюїс, поставив новий стандарт у забігу на довгі дистанції. У нього був новий стиль змагань, коли бігуни по черзі проходять коло довжиною 6,7 км кожну годину, поки не залишиться лише один. Льюїс пробіг 108 таких кіл, що складає 724 км за майже 4,5 доби. Це було досягнення не тільки фізичної сили, але й вміння долати стрес і втомлення.
Незважаючи на ці досягнення, насправді є кілька факторів, які обмежують здатність людини бігти на надзвичайно великі відстані. Перш за все, йдеться про фізіологічні аспекти: травми, м’язова втома, втрата енергії і потреба у сні. Найважливіше обмеження для бігу на дуже великі відстані, згідно з дослідженнями фізіолога Гійома Мілле, — це потреба в сечовипусканні. Для бігунів на довгі дистанції перерви для відпочинку необхідні для того, щоб зняти напругу та відновити сили. Це включає їжу, воду, сходження в туалет, а в деяких випадках і короткий сон. Однак ці фізіологічні потреби залишаються важливими навіть для самих витривалих спортсменів.
На думку Дженні Гоффман, рекордсменки серед жінок по швидкому переходу через США, психологічна складова також має велике значення. Втома, біль і моральний тиск можуть призвести до того, що навіть самі витривалі люди зупиняються. Безперервний рух протягом кількох днів потребує неабиякої психологічної стійкості. Вчені зазначають, що люди мають кілька адаптаційних рис, які допомагають долати великі відстані під час бігу. Наприклад, великі сідничні м’язи, здатність зберігати енергію в сухожиллях, сильні зв’язки шиї та здатність до потовиділення — усе це дає людині перевагу при фізичних навантаженнях. Це дозволяє людині бігати в жарку погоду і підтримувати рух протягом тривалого часу. Попри ці біологічні особливості, фізіологи наголошують: люди не еволюціонували спеціально для надмарафонських забігів. До таких досягнень можна прийти лише шляхом багаторічних тренувань і правильного харчування. Кількість людей, які вирішують брати участь у надмарафонських змаганнях, зростає з кожним роком. Наприклад, з 1996 року кількість учасників цих змагань зросла на 1676%. Цей тренд свідчить про те, що все більше людей намагаються досягти неймовірних фізичних результатів і долати рекорди.
Цікаво, що не існує офіційного світового рекорду з найдовшого забігу без зупинок. Це пов’язано з тим, що такі забіги часто вимагають коротких перерв для відпочинку, харчування чи сну. Проте майбутнє може принести нові досягнення, і, можливо, хтось зможе встановити новий рекорд без зупинок.
