Напруга між США та Колумбією досягла нового піку після того, як президент Колумбії Густаво Петро відмовився дозволити американським літакам посадку на території країни для репатріації колумбійців, депортованих зі Сполучених Штатів. Відповідь Дональда Трампа була миттєвою та жорсткою: він пообіцяв запровадити 25% мито на всі колумбійські товари, що надходять до США. Це рішення могло мати серйозні наслідки для економіки Колумбії, тому Петро швидко змінив свою позицію.
Спочатку, президент Колумбії аргументував свою відмову намаганням захистити права своїх громадян, наголошуючи на тому, що США не повинні ставитися до колумбійських мігрантів як до злочинців. “Я закриваю американським літакам з колумбійськими мігрантами доступ на нашу територію”, — заявив він. Однак, після погрози Трампа запровадити додаткові санкції та скасувати візи для урядовців Колумбії, Петро погодився на повернення депортованих громадян, запропонувавши відправити президентський літак для їх репатріації. Цей інцидент став черговим етапом напружених відносин між двома країнами, що мали місце й раніше. Петро вже встиг засудити політику депортації, але на тлі погроз Трампа був змушений змінити свою позицію, вказавши на важливість економічних та політичних відносин з США.
Трамп, зі свого боку, продовжує використовувати економічні санкції як інструмент впливу на інші країни, намагаючись змусити їх діяти відповідно до інтересів США. У цьому випадку, його позиція була чіткою — будь-які спроби протистояти американській політиці на міжнародній арені призведуть до конкретних економічних наслідків.
Цей конфлікт став наочним прикладом того, як геополітичні та економічні питання можуть впливати на зовнішню політику держав і змушувати лідерів змінювати свої рішення під тиском зовнішніх факторів.
