У Пекіні завершився ювілейний форум “Один пояс, один шлях”, присвячений десятиріччю існування цього глобального китайського інфраструктурного проекту. На ньому були присутні делегати зі 130 країн, зокрема з російської федерації. Квінтесенцією переговорів між китайським і російським лідерами стала констатація посилення координації зусиль Китаю і Росії на всіх ключових міжнародних платформах. Але головним наслідком цієї співпраці є критична залежність економіки Росії від економіки Китаю. Для України це важливо ще й тому, що в таких умовах Китай навряд чи допустить повний військовий розгром Російської Федерації.
Десять років тому Китай поклав початок “Поясу і шляху” – глобальному проєкту, який став основою великої стратегії Сі Цзіньпіна і залишається ним донині.
Але світ істотно змінився за десять років. Частка економіки Китаю у світовій зросла з 13 до 19 відсотків. Китай здійснив давню мрію Микити Хрущова – наздогнав і перегнав Америку, але поки що за ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності. Ланцюги поставок, інвестиції та інфраструктурні проєкти Китаю значно розширилися, збільшуючи його вплив на глобальні справи і кидаючи виклик тривалій гегемонії Заходу. “Пояс і шлях” став для Пекіна найважливішим інструментом глобального впливу.
Однак не все так безтурботно в Піднебесній. Китайська економіка демонструє симптоми кризи і вимагає більшого успіху від “Поясу і шляху” для збереження сталого економічного розвитку країни та посилення її глобальних позицій. У боротьбі за новий світовий порядок Китаю потрібні союзники. У саміті брали участь представники 130 держав, але чи достатньо цього? Кількість вражає, охоплюючи більш ніж половину держав світу, але для Пекіна в даному випадку головну роль відіграє не кількість. Довгострокова стратегія полягала в тому, щоб дотягнутися до величезного ринку Європи, відкрити його для китайських товарів і зробити торгівлю драйвером відносин з ЄС. Це в перспективі могло б послабити трансатлантичні зв’язки і полегшити Китаю боротьбу за лідерство зі США.
Але європейців на саміті було мало. Російсько-українська війна, розпочата одним із головних партнерів Китаю Володимиром Путіним, вдарила по європейській політиці Китаю, істотно погіршивши його сприйняття в Європі та виставивши політичний рахунок за економічне зближення з Пекіном. 130 держав, представники яких з’явилися в Пекіні цими днями, вже відкриті для китайського впливу, а деякі з них – насамперед Росія – останнім часом почали відчувати цей вплив значно сильніше. Але Китай цікавила Європа – і саме тут проблеми “Поясу і шляху” найвідчутніші, а перспективи – найтуманніші. Італія обіцяє вийти з мегапроєкту; ініціатива 16+1 розсипається; майбутні відносини з ключовими європейськими економіками, насамперед Німеччиною, невизначені. Пандемія майже вдвічі скоротила загальний обсяг інвестицій Китаю в економіку країн “Поясу і шляху”, і багато хто з цих країн демонструє невдоволення обсягами інвестицій, їхніми умовами та режимом доступу до китайського ринку. Із близько трильйона доларів інвестицій за десять років значна їхня частина не принесла результатів і не виправдала надій бідних країн на економічне процвітання.
Не безхмарно і на політичному горизонті. Китай став основною загрозою для безпеки США. Проти нього спрямовані енергійні кроки Вашингтона на міжнародній арені. Це суттєво шкодить китайським інтересам і перспективам, залучаючи його до торговельних війн у незручний момент і створюючи безпекові ризики. Темп політичних подій значно прискорився за останні два роки і став швидшим, ніж розраховував Пекін. “Пояс і шлях” має стати інструментом повільного, але невпинного зростання глобального впливу Китаю та перетворення його економіки з просто великої на велику й розвинену. Однак численні кризи, наймасштабнішою з яких стало російське вторгнення в Україну, повністю змінили ситуацію і підвищили ставки.
У Пекіні цього тижня шукали відповіді. Протидія Заходу залишається основою глобальної стратегії; “Пояс і шлях” доповнено низкою інших ідей – передусім ініціативами з глобальної безпеки, розвитку та цивілізацій; а місце ключового стратегічного партнера Пекіна посіла Росія. Китай продовжує консолідувати навколо себе Глобальний Південь.
Переговори Сі Цзіньпіна з Володимиром Путіним, звісно, викликали велику увагу української аудиторії. Квінтесенцією цих переговорів стала констатація посилення координації зусиль Китаю та Росії на всіх ключових міжнародних платформах. Зростання торгівлі між цими країнами на 50% у першому півріччі 2023 року та географія експорту російських енергоресурсів можуть бути досить переконливими ілюстраціями критичної залежності Москви від Пекіна. Обидві країни зацікавлені в широкій співпраці, а для України це означає, навряд чи в таких умовах Китай може дозволити Росії програти у війні.
Китай продовжить боротися за зміну міжнародного порядку. Він спиратиметься на союзників серед країн, що розвиваються. На його боці буде Росія – єдина з великих держав (за своїми розмірами – “Апостроф”), а тому особливе партнерство без кордонів між Москвою і Пекіном залишатиметься пріоритетом для Китаю. Не варто чекати китайського тиску на Росію; але відкритої її підтримки у війні проти України також не буде – принаймні доти, доки умови для Москви не стануть критичними.
