Відмова НАТО від запрошення України приєднатися до Альянсу на найближчому саміті спричинила різні спекуляції. Основна думка — це спроба залишити поле для маневру у майбутніх переговорах та торгів з росіянами.
Під час візиту Столтенберга увага прикута до того, що Україна не отримає запрошення до НАТО на майбутньому саміті у Вашингтоні. Також обговорювалася обіцянка створення фонду на понад $100 млрд на 5 років для фінансування озброєнь України, а також визнання з боку Генсека НАТО, що допомога від Альянсу для України надходила невчасно, що підривало довіру.
Аргумент щодо відмови у запрошенні полягає в тому, що держави Альянсу бояться, що це може призвести до відкритого військового протистояння з російськими агресорами. Проте цей аргумент критикується, оскільки процес вступу до НАТО може зайняти роки, і весь цей час Альянс не матиме нічого спільного з війною в Україні.
Також варто звернути увагу на те, що проблема не полягає в членстві України в НАТО. Наприклад, Ізраїль не є членом Альянсу, але його захищають США. Однак, американська стратегія від початку війни в Україні полягає у тому, щоб діяти так, щоб росіяни «втомилися» від війни, і погодилися на яке-небудь «врегулювання».
Проте для російського керівництва ця війна — не просто колоніальна, а фундаментальна, екзистенційна, тому вона вимагає непередбачуваних жертв і витрат. Переконувати, що така війна “невигідна” і краще утримати ресурси — безперспективно. Таким чином, поки західні партнери України вагалися і розмірковували, росіяни консолідували свої ресурси для агресії.
Поки Захід та США шукали способи “зберегти баланс”, росіяни почали відхиляти цей баланс на свою користь, оскільки не мали жодних обмежень. Також виникли політичні проблеми у західних демократіях, де будь-яке питання може стати предметом дискусії, що також вплинуло на ситуацію. Замість обіцяної “рівної та неквапливої” підтримки, українці отримали піврічний провал у постачанні боєприпасів та інших необхідних компонентів, а замість втоми росіян — загрозу нової агресії.
Ідея з $100 млрд від НАТО була спробою уникнути політичних проблем і зберегти схему підтримки України, але це лише продовжує стару невдалу модель. Спроба “тримати баланс” між великою російською неоімперією та Україною потребує значних ресурсів від НАТО, і це не може бути недоречною витратою. Можливо, час відмовитися від усіх цих червоних ліній і спробувати зосередити ресурси?
В будь-якому випадку, членство в НАТО наразі не є прямою темою обговорення. НАТО має зовсім інші завдання, і це поки що не стосується нас.
