Американська газета New York Times публікує розгорнутий репортаж своїх кореспондентів про те, що зараз відбувається на лінії фронту в Запорізькій області, де українські війська раніше проводили контрнаступ, а тепер змушені оборонятися.
За спостереженнями авторів публікації, Збройні сили перейшли до оборони практично на всій довжині фронту. Лише на одній ділянці на лівому березі Дніпра у Херсонській області українські військові утримують невеликий плацдарм і намагаються наступати.
Село Роботине на південному сході Запорізької області – це найвіддаленіша точка, куди українським військам вдалося просунутися під час контрнаступу. Прориву не відбулося.
Тепер окопи навколо Роботиного щодня атакують російські підрозділи. Українські війська намагаються негайно контратакувати, якщо втрачають позиції, кажуть командири.
Один зі співрозмовників видання, український військовий із позивним “Планшет”, описав ситуацію як “гру у пінг-понг”.
“Є відрізок землі у 100-200 метрів, який постійно переходить із рук до рук”, – сказав він.
Співрозмовники журналістів NYT пишуть, що моральний дух військовослужбовців ЗСУ залишається високим, але вони втомилися та їхні лави значно порідшали через постійні втрати.
За спостереженням військових, з якими говорили репортери, російські атаки останніми тижнями так посилилися, що будь-які дії поблизу лінії фронту стали небезпечними як ніколи.
Особливо руйнівними залишаються російські повітряні удари, під час яких застосовують керовані авіабомби, що несуть 500 кг вибухівки.
“Вони їх скидають парами, вісім штук протягом години”, – сказав NYT 27-річний український військовий із позивним “Кіт”. Він каже, що звук при цьому такий, наче “на тебе падає винищувач”, наче “брама пекла відкривається”.
Як пише газета, наслідки ударів керованих авіабомб добре видно у містечках і селах поблизу лінії фронту.
Розташоване поряд з лінією фронту українське місто Оріхів нещодавно служило командним центром контрнаступу ЗСУ, але тепер воно практично спорожніло. Вулиці вкриті вирвами від потужних вибухів, будівлі зруйновані.
Як й інші західні журналісти, репортери NYT розповідають про широке застосування Росією дронів, які унеможливили пересування військових на відкритій місцевості протягом дня.
“Їхати машиною вкрай небезпечно”, – сказав журналістам український нацгвардієць із позивним “Варвар”. Бійці його підрозділу розповіли, що з вересня залишили свою бронетехніку та йшли пішки майже десять кілометрів до позицій.
Такі походи відбуваються у темряві крізь дощ і багнюку, розповідають військові. Важка доставка боєприпасів і продовольства та евакуація поранених – одна з причин, чому Україна не змогла здійснити свій контрнаступ.
Українські військові теж використовують дрони, але часто тому, що снарядів для артилерії дедалі більше не вистачає. А дрони – дешева і швидка зброя для атак на російську техніку та піхоту поблизу.
При цьому російські військові використовують дрони не лише для ударів по ЗСУ, а й для диверсій, продовжують автори.
За словами “Планшета”, росіяни іноді відтворюють з дронів звуки стрілянини, щоб українські військові подумали, що на них наступають, і виявили свої позиції.
Деякі солдати ЗСУ також кажуть, що Росія використовує дрони для скидання гранат зі сльозогінним газом.
“Він спричинює сильний біль в очах і печіння, як шматок вугілля у горлі, ви не можете дихати”, – розповів один боєць.
Частина українських військових під час однієї з атак мала протигази, але інші вибігли з окопів, щоб врятуватися від газу, і загинули в результаті ударів інших російських дронів, які були над окопами, розповідає один з очевидців.
Втрати у всіх підрозділах уздовж фронту великі, кажуть співрозмовники NYT.
За словами солдатів, за останні місяці майже всі були поранені або ледве врятувались.
“Нам не вистачає людей, – сказав один із командирів із позивним “Бандерас”. – У нас є зброя, але недостатньо людей”.
Але, попри всі труднощі, українські військові зберігають оптимізм і продовжують полювати на російську техніку та військових власними дронами та іншими засобами.
