З таким заголовком британський науково-популярний журнал New Scientist випустив статтю, в якій заявляє:
Нові археологічні дані свідчать про те, що стародавні люди їли одне одного напрочуд часто – інколи з жалю. Ці знахідки дають нам можливість ПЕРЕГЛЯНУТИ НАШІ ПОГЛЯДИ на цю практику.
З етичної точки зору канібалізм викликає менше проблем, ніж ви можете собі уявити. Якщо тіло можна заповідати за згодою медичної науки, то чому його не можна залишити на прожиток голодуючим? Нашу відразу пояснюють по-різному. Можливо, це пов’язано з тим, що в західних релігійних традиціях тіла вважаються місцем проживання душі і мають присмак священного. А можливо, це вкоренилося в культурі і сягає корінням у ранній сучасний колоніалізм, коли расистські стереотипи про канібалів були придумані для виправдання поневолення. Вони стали уособлювати “іншого” для західних суспільств, і відраза до канібалізму стала одним із принципів їхньої моральної свідомості
У статті наводяться поважні причини для канібалізму (їжа для виживання, у давнину – залякування суперників, похоронні ритуали, співчуття) і загалом стверджується, що канібалізм – важлива частина нашої історії, тож ми маємо перестати відчувати до нього огиду та з розумінням ставитися до сучасних культів, які й досі його практикують, наприклад, “у пошуках трансцендентності”. А то уславитеся расистом.
Усі ми знаємо, що на прикладі “легалізації канібалізму” пояснюється механізм дії Вікон Овертона. І всі адекватно сприймають його саме як елементарно абстрактний приклад, тому що це настільки неприйнятно, що не може бути правдою. І можна було б сприйняти статтю як злий науковий жарт, але він там такий не один.
Наступна стаття каже, що “накопичуються докази того, що канібалізм був СПОКОНВІЧНОЮ ЛЮДСЬКОЮ ПОВЕДІНКОЮ “, і що “канібалізм зовсім не є жахливою образою природи, а може бути способом виявити повагу та любов до мертвих”.
