Арестович готує поле своєї політичної кампанії. Спочатку виклав чернетки виборчої програми, потім підтвердив: так, іде в президенти.
Ну, по-перше, до того часу нам усім ще потрібно дожити, а йому особливо. По-друге, незрозуміло, як Арестович з’явиться в ЦВК для подачі заяви, якщо є велика ймовірність, що під час перетину кордону на нього зводять справу і візьмуть під варту. Але поки це все не дуже серйозно – просто Арестович влаштував “розігрів” електорату. Електорат із радістю розігрівся.
Арестовичу одразу згадали все: “Люсю”, 2-3 тижні, тусовки з майбутніми російськими трубадурами фашизму в 90-х, неканонічні висловлювання щодо російської мови, ефіри з Биковим (тут приєднуюсь до народного осуду) тощо. Що цікаво: не побачив жодного повідомлення з критикою його виборчих чернеток (а там точно є що критикувати). Усі за усталеною звичкою переходять на особистості, обурюються кольором очей, зачіскою, зростом і походженням… Тобто, грандіозні потрясіння у вигляді років правління Зеленського, страшна війна, зубожіння, мільйони біженців і переміщених осіб нічого кардинально не змінили в суспільній свідомості. замислитися і подорослішати.
Історія з висуванцем Арестовичем показова, але не унікальна. Ще не встигли вщухнути хвилі всенародного гніву з приводу публікації “Тайм”, де фактично виставлено сьогоднішню оцінку Заходом нашого Верховного головнокомандувача. Таке враження, що у всесвітньо-славного журналу відсутня редакційна політика, що журналіст Шустер (звісно – агент Кремля) пише там, що йому заманеться. Також усі коментатори одностайні у висновку: Шустера заагентурили під час його роботи в Москві, що саме по собі є обтяжуючою обставиною. Навіть найвиваженіші експерти коментували статтю так: справді, у нас є проблеми, у нас є недоліки, але ця стаття – це ніж у спину і зрада України. Чомусь ні в кого не виникла думка дослухатися до клятого Шустера і замислитися: а чи не є саме костурбате керівництво Україною тією самою зрадою держави, тим самим ножем у спину народу, який другий рік ллє кров? Чи тотальний провал у зовнішній політиці, в управлінні всередині країни, монополізація влади і шалена корупція не є ґрунтом для появи розмов про вибори, про переговори з рашистами?
Уявити виборчий процес сьогодні жахливо, але уявити нашу країну ще за кілька місяців такого управління, як зараз – жахливіше.
У просторах Ютюбу натрапив на рятівну ідею Владислава Оленченка: цілком очевидно, що Зеленський не здатний керувати державою, бо сьогодні – в режимі “все сам”. Для порятунку країни він має за власним бажанням обмежити свої нелегітимні повноваження, передавши їх Військовому кабінету, який значною мірою має замінити і вождів із Банкової, і горе-господарників із Грушевського. Не треба збурювати суспільство, втягувати країну у вибори – слід зі згоди разом рятувати державу. Якщо цей процес не розпочати найближчим часом, невдовзі нами керуватимуть ті, хто зараз перебуває по інший бік лінії фронту.
