Чи пам’ятаєте цю фразу Путіна, яку він сказав ще на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
“Я лакец, я дагестанець, я чеченець, я інгуш, росіянин, татарин, єврей, мордвин, осетин”. Такий цинізм, що дивно, що не сказав, що українець. Але вчора на збіговиську з холуями (силовиками і парламентаріями) щодо погромів у Дагестані Путін раптом дав зрозуміти, що він уже “не дагестанець”.
А “дагестанець” – це, виявляється, Захід і ТГ-канали, які нібито спровокували ненависть до євреїв. Треба думати, що, мабуть, це Захід в особі російської поліції досить довго (за мірками російських реалій) бездієво спостерігав за погромами.
Мітинги в РФ, навіть якщо ви просто вийдете з табличкою проти війни, – це така холоднокровна справа, яка може вимірюватися хвилинами тривалості акції. А тут в антисемітських акціях – прямо повна свобода без секундоміра. Мабуть, Захід став куратором (улюблене слово розпропагандистів) зростаючої влади – раз Путін та інші офіційні особи робили безліч антисемітських заяв, приймали ХАМАС у Москві, а пропагандисти всіх статей і мастей просто вистрибували зі штанів та спідниць 7 жовтня в день атак ХАМАС по Ізраїлю, бризкаючи слиною стосовно своїх співвітчизників, що виїхали до Ізраїлю після повномасштабного вторгнення РФ.
Це, звісно, дуже показово, що в міжнаціональній ненависті всередині РФ (те, в чому Кремль завжди надумано звинувачував Україну) російська влада раптом зробила “морду цеглою” і почала шукати “підступність Заходу”. Якщо хто хоче бути імперією, то міжнаціональні відносини і правила (а в Росії є представники понад 200 національностей) – невід’ємна складова політики.
А отже, Кремль:
1. Провалив ідею “русской нации” як титульної, оскільки повністю дискредитував ідею “русского мира” як такого разом із РПЦ. Тобто, расову ідею самі знаєте кого. Той самий закон “Про російську націю”, який обговорюють ще 2015 року, так і не було ухвалено, і зрозуміло чому – тому що це конкретика політики. А в РФ, як відомо, змістовної політики немає. Справжня політика – це не “спецоперація”, а довгострокові інтереси і перспектива країни, з чим у Росії давно проблеми.
2. Провалив він і “імперську ідею”. Російська влада, поставивши хибне завдання захоплювати території сусідніх держав (замість розвитку власної), так і не зрозуміла принципу сучасних сильних держав. Принцип “протоімперій” (якщо можна так говорити) – завжди ціннісний. Це як “плавильний котел”, де представник будь-якої національності, сексуальної орієнтації, кольору шкіри тощо. (якщо він професійний і не порушує закон) може претендувати на владу. Це принцип громадянського патріотизму і нації. Так, вони там продовжують крокувати в напрямку скрепоносної архаїки. Але вся ця маячня про “русскую весну” і пошук “нацистів” по всьому світу (за умови, що Росія вже давно стала аналогом слабкої Веймарської республіки) вже не така переконлива-впевнена, і акцент давно змістився в бік протистояння із Заходом.
Тепер у всьому, виявляється, винен він.
У результаті будь-яке питання в Росії – як пропаганда. Але це не повинно нікого зовні вводити в оману. Так, у РФ уже почалися підвивання про “необхідність дискусії про співіснування в післявоєнному світі” (Шойгу вчора в Пекіні озвучив таку цидулу). Але ми знаємо всі ці дискусії – нав’язувати легітимність російської окупації українських територій із розрахунку “пересидіти Захід” (вибори у США тут показовий маркер) і більше нічого. Поки в Росії не з’явиться альтернативний військовий курс, що безпосередньо пов’язано з внутрішніми змінами, – все продовжуватиме розвиватися в деструктивній і руйнівній логіці. У цьому сенсі хотілося б розуміти розрахунок самого Заходу. Проблема подальшого бачення розвитку ситуації та подальших дій залежно від обраної стратегії на глобальному рівні все-таки є.
