В Іркутську тривають суди за звинуваченнями в тортурах і сексуальному насильстві щодо десятків ув’язнених. Деякі з них є й обвинуваченими в процесі у справі про організацію масових заворушень в одній із регіональних колоній, який нещодавно стартував. Усе це – відлуння найбільшого в Росії катувального скандалу. У слідчих Іркутського СК була можливість продемонструвати реальний масштаб катувань, але справи про тюремне насильство йдуть до судів окремо, і загальна кількість постраждалих невідома. Правозахисники кажуть, що ніхто і не намагався простежити, за чиєю командою творилося насильство.
Увага: у тексті містяться описи сцен насильства
За останні 13 років Максим Галяєв був у в’язниці набагато частіше, ніж на волі. Іркутське СІЗО-1 він відвідував неодноразово і знав, що кілька камер там використовуються для вибивання свідчень. Така система існує в багатьох російських в’язницях: за вказівками оперативників ув’язнені, яких на тюремному жаргоні кличуть “розробниками”, роками живуть у СІЗО і насильством отримують від інших зеків зізнання, які потрібні слідчим. У своєму фільмі рік тому Бі-бі-сі докладно розповідала про поставлену на потік систему тортур у російських в’язницях.
Минулого свого приїзду в СІЗО-1 Галяєв написав таких зізнань аж за 20 епізодами кишенькових крадіжок. Цих крадіжок насправді він не скоював, кому і навіщо знадобилися свідчення, він так і не дізнався. Тоді обійшлося без серйозного насильства. “Якщо ти згоден на все, вони навіть тебе бити не будуть, – розповідає він. – Щоправда, є й такі люди, що над тобою спочатку знущатимуться, а тільки потім ти їм напишеш”.
У квітні 2020-го Галяєв відбував свій четвертий термін за крадіжку, але його повернення в СІЗО-1 не було плановим. Максима і сотні інших ув’язнених привезли туди з виправної колонії номер 15, що розташована в сусідньому з Іркутськом місті Ангарську. За два дні до цього в ІК-15 відбулися масові заворушення – найбільший інцидент такого роду в російських в’язницях за останні роки.
Наглядач вів Галяєва коридором до призначеної йому камери. Коли пройшли повз камеру 131, арештант зрозумів, що справи кепські: далі йшли “прес-хати”. “131-шу пройшли, 130-ту пройшли, 129-ту пройшли, підходимо до 128-ї. Співробітник каже “до камери підходь, вставай до стіни”. Я до стіни встаю, ну, руки підняв. Усе, відразу ж, не розмовляючи зі мною, двері відчиняє. Як двері відчинилися, я побачив відразу Голика”.
Це Голик (Денис Голіков) свого часу в одній із сусідніх камер змусив Галяєва написати ті 20 зізнань у крадіжках. “Я був дуже переляканий, розумію, потрапив до Голікова, це найстрашніша камера в нього у в’язниці. До нього боялися їхати. Біля його камери непритомніли, біля його камери, коли підходили до камери, відразу ж порізали собі вени”.
Поруч із Голіковим стояв інший “розробник” на прізвисько Махмуд. Галяєва затягли в камеру і жбурнули на підлогу. Співробітник зачинив за ним двері.
Бунт в ангарській колонії
Немає перевірених через незалежні джерела відомостей про те, що саме 9 квітня 2020 року стало причиною для заворушень у виправній колонії номер 15 в Ангарську, за 40 кілометрів на північ від Іркутська.
Відомі лише ключові етапи: увечері 9 квітня конфлікт одного з ув’язнених із наглядачами (начебто під час обшуку в нього відібрали пачку цигарок, які арештованим сигарет, що були заборонені) переріс у груповий протест частини “спецконтингенту” з-поміж так званих “блатних”, тобто тих, хто у тюремному житті відмовляється дотримуватися розпоряджень адміністрації. Деякі з ув’язнених, які перебували на території колонії, зайшли до приміщення камерного типу і зламали там ґрати.
За одними даними, обурення групи “блатних” не вийшло за межі їхньої групи, за іншими – перекинулося на масу рядових зеків, і ті вийшли до ізолятора, відгукуючись на заклики протестувальників. Повідомлялося про те, що один зі співробітників, на прізвище Паригін, був побитий ув’язненими. Частина наглядачів сховалася в кабінетах і так провела ніч.
Один із небагатьох безперечних фактів: до ранку 10 квітня до території колонії підійшов загін спецназу ФСВП, потім – війська Росгвардії. У колонію приїхав начальник ГУФСВП в Іркутській області Леонід Сагалаков. На початку вечора ув’язнені (багато хто з них не пішов на роботу того дня) почали виходити з камер на територію колонії, оскільки пролунали чутки, що силові загони готуються до штурму. Пролунали заклики на знак протесту масово наносити собі порізи – “розкриватися”. Десятки людей порізали собі руки і животи.
Якийсь час спецназ і арештанти стояли один проти одного на плацу в’язниці. Тюремники та їхній головний керівник Сагалаков закликали ув’язнених здаватися і повертатися в житлові приміщення. Ув’язнені не погоджувалися. Пожежна машина, яка приїхала разом зі спецпризначенцями, почала поливати ряди ув’язнених. Натовп став протестувати і кидатися камінням.
У якийсь момент кинутий кимось шматок вуличного бордюру влучив Сагалакову в голову. За свідченнями кількох зеків, розлючений генерал ФСВП кричав: “Я вас усіх буду ***** (зносити). Ви поїдете ***** (зноситися)”.
Спецназ пішов у наступ. Частина ув’язнених рвонулася на територію промзони ІК-15, рятуючись від побиття.
Поки тривало це протистояння, у промзоні почалася пожежа, яка знищила майже все майно і запас пиломатеріалів. Перевірених даних про те, хто і навіщо почав пожежу, немає. Як немає і підтвердження, що там дійсно була заготовлена деревина – у махінаціях із пиломатеріалами керівництво колонії підозрювали й раніше, не виключають, що пожежа могла бути зручною для того, щоб приховати продукцію, яка пішла “наліво”. В обвинувальному висновку список майна, нібито знищеного пожежею, займає 17 сторінок. Загальний розмір збитку оцінили в 63 млн рублів – за балансовою вартістю всього, зокрема й старого, обладнання.
Спецназ прорвався в палаючу промзону. Одним зі свідків приходу спецпідрозділів був ув’язнений Денис Покусаєв, який працював у промзоні в свинарнику. “Це було дуже страшно: все горить, і тут заходить спецназ, – розповідав він Бі-бі-сі. – Я вихопив телефон в одного засудженого і зателефонував додому, це була десь перша година ночі. У мене син, сім’я, і я попрощався з ними, тому що розумів, що таке спецназ при придушенні бунту – вони зайшли в повному обмундируванні, у них були спецзасоби”.
Спецпризначенці стали кийками гнати ув’язнених із промзони на плац. Хтось тікав, багатьох збивали з ніг і наказували повзти. За майже нульової температури людей били, роздягали догола, поливали водою з пожежних машин і укладали обличчям у землю. У цьому положенні ув’язнені провели всю ніч із 10 на 11 квітня.
Вранці сотні зеків, як вони були, в одній спідній білизні, а багатьох і зовсім голих, стали кидати в автозаки. Покусаєв каже, що до автобусів арештанти йшли через стрій спецпризначенців, які знову били їх кийками. Більшу частину ув’язнених відвезли в СІЗО-1 Іркутська. Меншу, серед яких був і Денис, – у СІЗО-6 Ангарська.
“Коли я на СІЗО-6 прибув, я був весь синій, – каже Покусаєв. – Синій від побоїв. Ззаду спина вся побита кийками, на голові – гематома. І рука зламана”.
“Готовий був написати, що вбив Клінтона”
У матеріалах обвинувального висновку в одній зі справ про тортури, де Максим Галяєв і ще семеро людей проходять потерпілими, ідеться про те, що били його “через неприязнь, що виникла”. Галяєв каже, що це нісенітниця, оскільки катування почалися відразу ж і жодних підстав для “неприязні” він дати не міг.
У 128-й камері його зв’язали простирадлами у звичайну для тюремних тортур позу – руки за спину, зігнуті в колінах ноги заведені назад. Кілька разів ударили кулаками. “Розробник” Махмуд наказав йому голосно кричати “Я приїхала сюди **** (зноситися)”. Саме так – у жіночому роді. Потім перейшли до справи. “Розробників” цікавили зізнання Максима в тому, як стався бунт в ІК-15.
“Ти повір, ми будь-якими шляхами видоїмо з тебе це, – передає Галяєв слова одного з “розробників”. – “У нас є “зеленка” на вас від генерала” – так він сказав. Типу, дозвіл”. Господарів 128-ї камери цікавило, хто побив співробітника Паригіна, хто кинув камінь, що влучив у голову начальнику УФСВП Сагалакову, хто й що палив у промзоні та хто знімав відео, які пізніше опинилися у правозахисників.
“Я готовий був написати, що вбив президента Клінтона, я ж розумів, що зараз почнеться якась жесть. А він каже: “Ні, ти, напевно, нічого не зрозуміла””.
Наступні кілька годин пройшли в муках, які тільки посилювалися. Відповідь “я не знаю” не приймалася – у “розробників” був якийсь план, за яким треба було зібрати свідчення. Спочатку Галяєва били рулоном туго скрученого паперу. Потім стали відбивати ступні дротом. Потім встромили ручку у вухо. І, нарешті, Голик став заганяти голки під нігті на ногах.
Весь цей час Галяєв намагався не говорити зайвого, але якісь подробиці заворушень на промзоні згадував. Вони, втім, “розробників” не дуже цікавили. І це оберталося новими катуваннями.
“Я їх узагалі не розумів: я їм кажу правду, правда їх не влаштовує. Вони мене б’ють. Я їм кажу неправду – неправда їх не влаштовує. Вони мене б’ють. Я думаю, як знайти цю золоту середину? Треба просто погоджуватися з усім. Тоді я просто почав на всі запитання, на все просто кивати головою, що я все зрозумів, я все, я все, готовий все написати, все зробити, чого треба”.
До кінця дня Галяєва розв’язали і мучити перестали. Показання він писав кілька днів. Іноді в “годівницю” (вікно в дверях камери) заглядав співробітник і підкликав когось із розробників. Після цього “зізнання” доводилося коригувати.
Так минув тиждень. Максим подумав, що муки на цьому закінчилися.
Голова начальника ГУФСВП
Влітку цього року суд розпочав розгляд обвинувачень проти ймовірних організаторів масових заворушень в ангарській колонії. Величезна справа зі 185 томів зібрала сотні свідчень проти 19 ув’язнених ІК-15. За цим розслідуванням підуть і інші – слідчі продовжують з’ясовувати, хто ще був причетний до насильства і знищення тюремного майна.
Обвинувачення стверджує, що у підсудних був заздалегідь розроблений план і були розподілені ролі – пошук спільників у середовищі морально нестійких ув’язнених, виявлення тих, хто співпрацює з адміністрацією, вербування молодих арештантів, контроль за зоною колонії із жорстким режимом, контрабанда заборонених у колонії засобів зв’язку, передача вантажів і повідомлень із приміщень до приміщень і, звісно, мобілізація ув’язнених на спільні виступи.
“У період часу з грудня 2019 року по 09 квітня 2020 року, в ВК № 15 [слідує перерахування імен і прізвиськ обвинувачених – Бі-бі-сі], а також інші засуджені, особи яких слідством не встановлені, […] маючи схожі моральні засади, які пропагують негативну поведінку, систему певних правил злочинної поведінки, […] не маючи бажання дотримуватися, […] не маючи бажання дотримуватися правил, […] не маючи бажання дотримуватися правил, […] не маючи бажання дотримуватися правил, […] не маючи бажання дотримуватися правил, [… ] не маючи бажання дотримуватися встановлених правил та обов’язків, обов’язкових для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії, зневажаючи вищевказані правила та працівників адміністрації ВК № 15, а також засуджених, які встали на шлях виправлення та надають допомогу адміністрації колонії із загальних питань тримання осіб, які відбувають покарання в цій установі, та бажаючи присікти діяльність останніх, направлену на формування в їхніх особах законослухняних громадян та повноправних членів громадянського суспільства, а також підірвати норми і правила поведінки, що стосуються їхньої поведінки.
Документ наповнений припущеннями про те, як саме кожен із членів групи готував і втілював у життя злочинний план. Окремо відзначено ув’язненого, який “розділяє і підтримує злочинні наміри” і нібито жбурнув той самий камінь. “Умисно завдав удару фрагментом бетонного бордюру, кинувши його в життєво важливу частину тіла – голову начальника ГУФСВП Росії в Іркутській області Сагалакова Л. О., чим заподіяв йому фізичного болю і тілесного ушкодження”, – так описує кримінальна справа це діяння.
Серед інших обвинувачення спирається на свідчення тих, хто тепер проходять потерпілими у справах щодо тортур, які творилися в СІЗО-6 і СІЗО-1. А троє людей – ув’язнені ІК-15 Гавриш, Колосов і Нефьодьєв – одночасно є і обвинуваченими у справі про бунт, і потерпілими у справі про тортури.
У документальному фільмі Бі-бі-сі про тюремні тортури в Росії адвокат Юлія Чванова, яка представляла інтереси Ігоря Колосова, розповідала: “Коли я складала акти його опитування, я плакала. Переді мною сидів п’ятдесятирічний чоловік, який розповідав, як йому в анальний отвір вставляли [скручені в рулон] аркуші паперу, як їх змушували називати себе жіночими іменами, як вони нічого не їли, не пили, як вони волали про допомогу. Ніхто їм не допомагав, співробітники [СІЗО] говорили тільки, що їм потрібні свідчення зізнання”.
Колосов тримався кілька днів, його переводили від одних “розробників” до інших. Зрештою, після побоїв, голоду, зґвалтування, жбурляння зв’язаним на підлогу з висоти він усе-таки підписав “явку з повинною” і, як стверджує його захист, обмовив себе, підтвердивши версію подій, яка ввійшла потім у справу про масові заворушення в ІК-15.
Наприкінці вересня обвинувачених стало на одного менше. 26 вересня суд звільнив від арешту Олексія Дяченка за станом здоров’я. 28 вересня було вирішено призупинити провадження у його справі на час хвороби. Через день 35-річний Дяченко помер у лікарні. Судячи з усього, у нього був рак, але численні спроби домогтися обстеження протягом багатьох місяців відкидалися тюремною адміністрацією.
Майор із киянкою
11 квітня 2020-го Денис Покусаєв приїхав у СІЗО-6 зі зламаною від побиття рукою. Як і багато хто з доставлених з ІК-15 ув’язнених, абсолютно голий. Насамперед на новому місці тих, хто приїхав, почали бити заново.
“Те, як били нас на промзоні в 15-й, це дрібниці. У СІЗО-6 били і деяким кийки в дупу пхали. Палиці від швабр. Були “розробники”, були й люди з адміністрації в масках. Я весь у крові, кричу “у мене рука зламана, бийте в інше місце вже!” – згадував він.
Побої тривали весь день, до вечора арештантів розподілили по камерах. Далі побиття увійшли в систему. Займався цим начальник режиму СІЗО-6 майор Василь Луковський. Для побоїв він використовував киянку, якою зазвичай на ранковому огляді простукують камери, щоб переконатися у відсутності підозрілих пустот у стінах.
Як і в СІЗО-1, ув’язнені писали свідчення в заведену слідчими справу про масові заворушення. Як і в СІЗО-1, у “розробників”, господарів камер, уже було уявлення про те, який вигляд мають мати ці свідчення. “Роздали папери, кажуть “пишемо те-то і те-то, що я скажу”. Потім ці папірці відправили, і вони кудись надійшли. Він [розробник] потім кричав, що ми написали не те, що він диктував”, – каже Покусаєв.
Побої, за його словами, тривали все літо 2020-го.
Прийом у Психа
Родичі арештантів, які стояли під стінами СІЗО-1 в Іркутську, говорили, що в перші дні після того, як туди перевезли арештантів із “п’ятнашки”, над стінами слідчого ізолятора, що стоїть у самому центрі міста, лунало досить відчутне виття. У кожній із камер під контролем “розробників” перебували одночасно кілька людей, яких катували.
Правозахисники вважають, що через катування пройшло багато десятків, а можливо, і сотні ув’язнених з ІК-15. У 2021 році сам тодішній директор ФСВП Калашников заявив, що встановлено імена 75 осіб, які постраждали від тортур в іркутських СІЗО. Але не всі, хто пройшов через тортури, повідомили про них адвокатам і правозахисникам, і зараз точно визначити кількість постраждалих не можна.
Непросто оцінити навіть точну кількість офіційно визнаних потерпілими у справах про тюремні тортури в іркутських СІЗО. Влітку 2021-го 14 однотипних справ про катування було об’єднано в одне провадження. Але через рік СК в Іркутську вирішив, що їх необхідно розслідувати окремо. Тепер до судів вони йдуть, об’єднані лише прізвищами “розробників” і номерами камер, де відбувалися катування.
Бі-бі-сі звернулася до СК в Іркутській області з питанням про те, чим керувалося слідство, спочатку зводячи разом, а потім роз’єднуючи однотипні справи. На момент публікації цього матеріалу відповіді не було.
Наразі в одному з районних судів Іркутська тривають засідання у справі про катування 11 осіб, яких катували в камері 421 СІЗО-1 “розробники” Славгородський, Оленніков, Курбатов і Гагарін. В іншому аналогічному процесі розглядаються події в камері 127, де перебував відомий пресувальник Олексій Говорін на прізвисько Псих і троє ув’язнених, які йому допомагали, – Шадрін, Картопольцев і Разум. Тут у списку потерпілих вісім осіб. І серед них – Максим Галяєв.
До 127-ї камери Галяєв потрапив у травні 2020-го, незабаром після повернення з тюремної лікарні, де лежав із запаленням легенів. У нього був статус “схильного до нападу на співробітників”, і тому конвоїр вів його коридором у наручниках. Як годиться за протоколом, арештант зайшов у наручниках у камеру.
Далі протокол не діяв: конвойний не став знімати наручники через “годівницю” – віконце у дверях. Говорин закричав своїм помічникам, щоб несли простирадла, Максима знову зв’язали. Шматком дроту Псих розімкнув кайданки, і тільки після цього через “годівницю” у дверях співробітник їх забрав.
“Вони мене вже чекали, – розповідає Галяєв. – Псих каже “давайте балон”. Чинити опір, природно, я не можу, руки зв’язані, ноги зв’язані. Я в одних трусах. Він стягнув із мене труси, ну, йому принесли балон, стягнув із мене труси, полив балон там, я не знаю чим, шампунем, ну щось таке. І ввів цей балон в анальний отвір близько 5-6 разів туди-сюди. Зробив це і каже: зараз тобі розв’яжу руки, будеш писати”.
Як з’ясувалося, те, що Галяєв уже написав під диктовку пресувальників Голіка і Махмуда в сусідній камері, чомусь не знадобилося. Максим спробував було заперечити, але дискусія загрожувала новими муками.
Незважаючи на біль від зґвалтування балоном, Галяєв зумів заповнити чотири аркуші паперу новими “спогадами”. Раптово його оглушили ззаду ударом дволітрової пластикової пляшки, наповненої водою. “Псих підскакує до мене, кричить на всю глотку “давай швидше, баба, ти що мені тут мізки ****” Я далі пишу, у мене в очах від удару все троїться, я швидше, швидше пишу”.
Потім господар камери ліг на ліжко і став читати написане зізнання. Йому не сподобалося, що Галяєв не зізнався в тому, що спалив швейне виробництво на промзоні ІК-15. “Він каже: “До цього за тебе тут у камері написала людина, що ти спалив швейне виробництво”. Я йому кажу, цьому Психу, нехай його приведуть сюди і він мені в очі підтвердить, що я спалив цей швейний цех”, – згадує Галяєв.
Спроба порозумітися обернулася ще більш жорстокою наругою. “Йому хтось підніс віник, хто – не знаю. І він те ж саме, тільки вже з віником зробив. Віник заходив рукояткою наполовину, але я вже просто в грудях відчував цю рукоятку. Мене просто там розірвали. Я три тижні потім сходити в туалет не міг – у мене просто кров звідти йшла”, – розповідає Максим Галяєв.
У квітні 2020-го в цій камері “невстановленим слідством віником” зґвалтували вісім осіб. Формулювання “відчув фізичний біль і моральні страждання” повторюється 32 рази – прокуратура копіює цю фразу в матеріалах обвинувачення проти чотирьох підсудних “розробників”.
“Згодом я дізнався, що всім “пятнашечним” цей Псих засовував віник. Усім, хто їхав через його камеру. Тобто всі – через віник”, – каже Галяєв.
Через два дні після тортур у камері 127 його повели на допит до слідчого. “Ти чого такий побитий?” – здивувався співробітник СК. Галяєв виклав усе те, чого домагався від нього “розробник” Говорин.
Зґвалтування під наглядом співробітників
У СІЗО-6 в Ангарську, згідно з матеріалами кримінальної справи, під час зґвалтувань були присутні самі тюремники – згаданий уже начальник режимного відділу Василь Луковський і його заступник Дмитро Бароян.
У матеріалах кримінальної справи йдеться: “У коморі Стасюк О.М. і Рещиков В.М. стали […] бити, били відразу ж при вході, кидали на підлогу, потім піднімали і змушували писати пояснення з приводу бунту під диктовку. У коморі на підлозі лежав засуджений N [прізвище потерпілого видалено редакцією] сильно побитий, руки та ноги були зв’язані, був голий, обличчя було опухлим від побоїв, була кров. Також у коморі за столом сидів співробітник на прізвище Бароян. Далі Стасюк Є.М. вводив в анальний отвір N рукоять від швабри, від чого останній сильно кричав. Вищевказані дії відбувалися в присутності і за вказівкою співробітника ФКУ СІЗО-6 ГУФСИН Росії по Іркутській області Барояна Д. А. […] Крім того, він чув розмову Стасюка Є.М., Барояна Д. А., під час якої Бароян Д. А. говорив, що з N. потрібно попрацювати, тобто йому потрібно надати низький статус, тобто зробити “півнем” […] Також Стасюк Є.М. бив N електричним струмом за допомогою оголених проводів, підключених до електричної мережі. Вищевказані дії відбувалися в присутності і за вказівкою заступника начальника відділу режиму і нагляду ФКУ СІЗО-6 ГУФСИН Росії по Іркутській області Барояна Д. А.”
“N підтвердив раніше дані свідчення, пояснивши, що в один із днів травня 2020 року в ранковий час їх всю камеру № 61 повели на флюорографію. Перед нею їх завели в прогулянковий двір, а саме його, Х і [трьох інших ув’язнених, прізвища видалені редакцією]. У прогулянковому подвір’ї їх розтягнули вздовж стіни, Луковський В.В. наносив удари по різних частинах тіла, бив киянкою, після цього Анісков О.М. витягнув його на центр прогулянкового подвір’я і, вдаривши кілька разів, поставив на коліна. Потім покликав Х і змусив останнього зняти штани, там самим Х оголив свій статевий член. Далі Анісков А.М. узявся за голову N і став із силою притягувати його обличчям до статевого члена Х. Він став чинити опір, уперся руками в ноги Х. У цей момент Луковський В.В. ударив по його руках киянкою, унаслідок чого він уперся впритул обличчям у статевий член Х. Після цього їх вивели з прогулянкового подвір’я і повели на флюорографію”.
Це – кілька параграфів з обвинувального висновку на 300 з гаком сторінок, де згадуються побої, зґвалтування, тортури електричним струмом. Постраждалими значаться дев’ять ув’язнених, яких привезли з колонії номер 15.
Два роки тому з відео, в якому один із постраждалих, Євген Юрченко, перераховував катування, що коїлися в СІЗО-6, почалася сага з розслідуванням масових тортур. Якийсь час Юрченко залишався єдиним свідком катувань, який перебував на волі. Два роки тому він знову потрапив до в’язниці. Досі більшість із десятків потерпілих продовжують відсиджувати свої терміни, доступ адвокатів і правозахисників до них ускладнений.
Василь Луковський і Дмитро Бароян – єдині співробітники іркутського управління ФСВП, яким висунуто обвинувачення у злочинах сексуального характеру. Разом із ними під суд пішли шестеро ув’язнених-“розробників” із СІЗО-6. Цей процес перебуває на самому початку. Рік Луковський перебував під вартою, але на початку 2023-го був переведений під домашній арешт.
У “прес-хату” на профілактику
Наприкінці травня в Іркутську було ухвалено вирок щодо тортур ув’язненого Кежика Ондара. Цю справу було закінчено раніше за багатьох інших – катування, яких зазнав ув’язнений із Туви, виглядають жахливими навіть на тлі решти мук, які дісталися ув’язненим з ІК-15.
У СІЗО-1 п’ятеро “розробників” – Курбатов, Гагарін, Славгородський, Непомнящих і Оленніков – вимагали від Ондара зізнатися в підпалах на території промзони ІК-15 і в убивстві. Спочатку його били і підвішували на розтягнутих простирадлах. Потім – били струмом. Під кінець зґвалтували кип’ятильником, який потім увімкнули. Кип’ятильник лопнув у прямій кишці Ондара, покалічивши ув’язненого.
Підсудні отримали терміни від 10 до 11 років, суд також призначив компенсацію потерпілому в півмільйона від кожного з них. Правозахисники, які стежили за цим процесом, зазначають, що під час вироку “розробники” були спантеличені, бо до останнього сподівалися на те, що їхній зв’язок із тюремниками допоможе уникнути тривалих термінів. Зараз їхній захист готує апеляцію на рішення суду.
Паралельно тривав процес над п’ятьма співробітниками СІЗО-1. Слухання були закриті через розгляд якихось питань, що становили державну таємницю. Відомо тільки, що суд завершився в серпні вироком на п’ять років ув’язнення для колишнього начальника оперуправління Максима Вольфа і строками на чотири роки для старшого оперуповноваженого Андрія Мелентьєва, молодшого інспектора чергової групи Максима Данчінова, чергового помічника начальника ізолятора Євгена Шадаєва та співробітника ФСВП Андрія Москвітіна.
Обвинувачення їм було висунуто за третьою частиною статті 286 (перевищення посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки). Але, по суті, співробітників СІЗО звинувачували лише в тому, що вони скерували ув’язненого Ондара в камеру, де утримували “пресувальників”, які формально перебували під слідством. Тим самим вони порушили регламент, який забороняє змішувати в одних приміщеннях підслідних і вже засуджених.
Насправді практика ця в російських в’язницях використовується повсюдно: “розробників” повертають у СІЗО з колоній під приводом проведення якихось слідчих дій, і вони можуть перебувати там місяцями.
Аналогічний процес, де серед потерпілих значаться 24 ув’язнених з ІК-15, триває зараз за звинуваченнями, висунутими проти колишнього начальника СІЗО-1 Ігоря Мокеєва та його заступника Антона Самари. Мокеєва звинувачують у тому, що він дозволив своїм підлеглим переводити ув’язнених з одних камер до інших без письмового узгодження та порушив положення закону про утримання підслідних і засуджених.
Як зазначає слідство, потім щодо кожного з ув’язнених було скоєно злочини у вигляді насильницьких дій сексуального характеру. У кожному з 24 епізодів ідеться про те, що це “стало можливим з огляду на перевищення своїх посадових повноважень з боку начальника СІЗО-1 Мокеєва І.Р. і призвело надалі до розміщення потерпілого в зазначену камеру, ініційоване, узгоджене й організоване з порушенням встановленого порядку та вищевказаних норм”.
Схоже обвинувачення – у втраті контролю над тим, що відбувається в СІЗО, що призвела до злочинів проти потерпілих, висунуто і заступнику начальника Антону Самарі. Процес у справі Мокеєва і Самари закрито через згадку про зґвалтування, яких зазнали потерпілі.
У справі проти Мокеєва і Самари йдеться про те, що ув’язнених з ІК-15 переводили в інші камери “з метою профілактики правопорушень”. І констатується, що після короткого часу там відбувалися злочини. Але чому? Відповіді на це запитання треба шукати в розслідуваннях, які формально ніяк не пов’язані зі справою проти начальства в’язниці. Та й там написано лише: “на ґрунті особистих неприязних стосунків”.
Багато хто зі згаданих у слідчій справі співробітників СІЗО продовжують залишатися на своїх місцях. ГУФСВП в Іркутській області не відповіло на запитання Бі-бі-сі про те, чи було проведено щодо них хоча б службову перевірку.
Корпоративна солідарність
Насправді в показаннях свідків проти “розробників” можна знайти вказівки на те, що виконавці катувань керувалися мотивами значно конкретнішими, ніж “особиста неприязнь”.
Ув’язнений Донський, який сидів у камері 127, що її контролював “розробник” Говорин, розповів: “В один із днів квітня 2020 року, у вечірній час, оперативні співробітники Федюнін К.А. і Верещак О.О. покликали до себе Говорина О.В. і про щось із ним поговорили. Після чого Говорин О.В. підійшов до Шадріна М.В., Картопольцева Ю.С. і Разума В.С., і вони стали про щось розмовляти, зв’язувати простирадла в джгути, які ставали на зразок мотузок. Після відбою в нічний час до них стали заводити засуджених з ІК-15. Протягом усього місяця до них у камеру переводилися засуджені з ІК-15, щодо яких також застосовувалося насильство за відпрацьованою схемою”.
Із цих свідчень видно, що обговорювали якраз подробиці тієї самої “профілактики правопорушень”, що була позначена в обвинуваченні проти керівників СІЗО-1. Але слідство у справі про самі тортури координація зусиль між тюремниками і катами не зацікавила.
Як не зацікавило і те, що було кінцевою метою насильства. Ув’язнений Єгоров, який перебував у камері 127 у той момент, коли там мучили Максима Галяєва, розповів слідчому: “Побачив, як Галяєв М.В. сидів і щось писав, як з’ясувалося, писав він пояснення щодо бунту […] Коли Галяєв М.В. написав пояснення, його прочитав “Псих” і сказав, що його це пояснення не влаштовує”.
Слідчі не стали з’ясовувати, що саме Говорин-Псих хотів бачити у зізнаннях і чому вибивав їх із Галяєва зґвалтуваннями. Запитання Бі-бі-сі до СК в Іркутській області про те, чому слідство не звернуло увагу на цей бік справи, на момент публікації залишаються без відповіді.
Правозахисник Петро Кур’янов, який координує юридичну допомогу постраждалим від тортур в Іркутську та Ангарську, каже, що без залучення слідчих із центрального апарату СК у Москві домогтися реального розслідування неможливо.
“Перший відділ іркутського СК розслідує масові заворушення, а третій їхній же відділ – тортури, – пояснює він. – Вони колеги на корпоративах і дружать сім’ями, в одній курилці курять, на нарадах, на якихось святах – разом. Вони колеги, вони не один рік разом працюють. І що, третій відділ, який займається тортурами, порушуватиме справу щодо примусу до свідчень? Це ж розвал усієї справи, над якою працюють їхні колеги! Ну ні, звичайно, не будуть вони цього робити”.
Бі-бі-сі поставила запитання керівництву СК в Іркутській області: чи очевидний конфлікт інтересів у тому, як розслідують дві справи – про бунт у колонії і про тортури в СІЗО? Відповіді на це запитання на момент публікації матеріалу немає.
Не дивіться наверх
Адвокат Платон Ананьєв, який представляє одного з потерпілих у процесі про тортури й одного з обвинувачених у справі про масові заворушення, упевнений, що у слідства були всі можливості встановити, що ув’язнених катували за прямою вказівкою тюремників, а ті керувалися настановами, які дав начальник регіонального відділу ФСВП.
“Такої спроби ніхто не зробив. Навіть при тому, що заявляється, як 20 осіб чули, що [глава іркутського ГУФСВП] Сагалаков каже “ви всі будете зґвалтовані”. Це все проходить повз вуха. Навіть самі “розробники” кажуть, що була пряма вказівка, їм співробітники сказали: вам – зелене світло. Той же Голіков про це говорив в інтерв’ю“.
За словами адвоката, на слуханнях у справі про катування в СІЗО-1, які тривають, представники потерпілих порушують це питання, але поки суд і обвинувачення уникають відповідей. “Це ж нібито не є частиною процесу. Так, прокурори обіцяють, що напишуть рапорт, що буде проведено перевірку, але на цьому все зупиняється”, – каже Ананьєв. Він, однак, не полишає надії на те, що поведінку тюремників, прекрасно обізнаних про злочини, які коїлися, буде оцінено судом.
Максим Галяєв звільнився наприкінці грудня 2021 року, але за кілька тижнів його знову заарештували за обвинуваченням у вуличній крадіжці. Якийсь час він провів під домашнім арештом, але потім запобіжний захід змінили, і в середині 2022 року його відправили в СІЗО. Те саме СІЗО-1, де за два роки до того його катували.
Спочатку вмовляннями, потім погрозами його переконували відмовитися від свідчень, даних у справі про тортури. Знайомий арештант, пов’язаний з оперативниками, пообіцяв переведення в зручну для Галяєва камеру. Цю обіцянку було виконано. Але незабаром, на очній ставці з одним зі співробітників СІЗО в присутності слідчого Максим заявив про тиск, показавши записку, в якій йому нагадували про необхідність змінити свідчення. У помсту із загальної камери його перевели в одиночку, де він і залишався до кінця арешту. У середині цього року його звільнили під зобов’язання з’являтися на регулярні перевірки.
Поки Галяєв їздив із СІЗО на судові засідання, тиск тривав. Якось в одному фургоні, але на різні судові засідання, його везли разом із “розробником” Махмудовим (прізвисько Махмуд). Той укотре порадив Максиму відмовитися від свідчень. Галяєв заявив у суді, що на нього чинять тиск. Флора Мурашова, голова Куйбишевського районного суду Іркутська, яка веде процес щодо керівників СІЗО-1, заявила, що це до справи не стосується.
Ще як стосується, упевнений Галяєв. Він підкреслює, що допит свідків у справі щодо тортур ясно демонструє співпрацю тюремних наглядачів і пресувальників. “Мотив злочину був – незаконне дізнання. Це однозначно, це вже в суді підтвердилося. Ми ставили запитання щодо незаконного дізнання, щодо участі в цьому співробітників. Із ким, наприклад, [“розробник”] Говорин спілкувався? І потім – у нас у камері Колосов [один із потерпілих у справі щодо тортур і обвинувачений у справі щодо бунту] три дні лежав у камері зв’язаний. Навіть на перевірці. Ви уявляєте, заходять на перевірку співробітники зранку. Це майже всі – начальник корпусу, комендант корпусу, оперативний співробітник!”
Усе це, вважає він, цілком могло б перетворитися на нові звинувачення керівникам СІЗО – у пособництві вчиненню злочинів. Утім, поки що не перетворилося.
Галяєв переказує свідчення, дані Колосовим: одного ранку в камеру зайшов оперативник і запитав “розробника” Голікова, чи живий ще Колосов. Голіков штовхнув зв’язаного і відповів: “Живий”. “Ну що, ви попрацювали з ним?” – запитав оперативник.
Так само проігнорували становище ще однієї жертви тортур – ув’язненого Лемова, розповідає правозахисник Петро Кур’янов. Лемова, так само як Колосова і багатьох інших, били і ґвалтували в камері. Так само група ранкової перевірки, що складалася зі співробітників СІЗО, байдуже подивилася на зв’язану людину, яка лежала на підлозі, і вийшла. “Вони, тупо змовившись, просто бачили зв’язаного і побитого Лемова, але не відреагували. Ось їх треба притягати до відповідальності. Вони не притягнуті”.
“Абсолютно точно обійшли тих, хто безпосередньо підходив до “годівниці”, хто давав вказівки цим “розробникам”. Хто їх підбивав, хто формував, кого куди перевести і які кому тексти писати, – каже Кур’янов. – Тобто тих співробітників, які були причетні до цього безпосередньо”.
Руслан Лемов мав вийти з в’язниці 9 жовтня, але за тиждень до цього йому висунули обвинувачення в організації масових заворушень у ВК-15. Це сталося під час розслідування матеріалів, виділених в окреме провадження з основної справи щодо “бунту”. До цього жодних питань до Лемова не виникало, і Кур’янов упевнений, що це – помста правоохоронної системи за те, що потерпілий домагається покарання тих, хто керував катуваннями.
Чергове засідання у справі керівників СІЗО-1 відбулося в середу. Суддя Флора Мурашова видалила правозахисника Кур’янова із засідань і відмовляє в клопотанні восьми потерпілих про його залучення як офіційного представника – так, як це зроблено в Ангарську, де судять співробітників СІЗО-6. Клопотання Максима Галяєва про те, щоб зробити процес відкритим там, де жертви тюремного насильства не заперечують проти розголосу фактів, вона теж відхилила. Галяєв заявив судді відвід. Суддя відвід не взяла.
Суд перенесли … у СІЗО
Процес щодо масових заворушень в ІК-15 розпочався в Іркутському обласному суді 22 серпня цього року, але раптово, нібито через малу місткість судової зали, його перенесли в СІЗО-1 – саме туди, де катували більшість з обвинувачених “бунтівників”.
Одночасно з цим, посилаючись на завантаженість прохідної слідчого ізолятора, суддя обмежив кількість присутніх тільки учасниками процесу та їхніми представниками. Формально процес залишався відкритим, але журналісти і спостерігачі на нього потрапити не могли.
Після протестів адвокатів і активістів допуск для ЗМІ та спостерігачів відкрили хоча б у теорії, а захисникам підсудних дозволили – незважаючи на обмеження СІЗО – проносити в зал засідання ноутбуки, а не під дві сотні томів паперової кримінальної справи. Слухання триватимуть щонайменше до кінця цього року.
Як каже адвокат Платон Ананьєв, російська юстиція може й не знайти суперечностей у тому, що частину свідчень проти обвинувачених зібрано в тих, хто в ці самі дні проходить потерпілим у справах про тортури і заявляє, що з них вибивали дані, потрібні слідчим.
Він допускає, що навіть якщо суд підтвердить свідчення одного з його підзахисних у справі про тюремне зґвалтування і засудить ґвалтівників-“розробників”, в іншому суді, де та сама людина сидить на лаві підсудних у справі про бунт, позиції обвинувачення це ніяк не похитне.
“На це всіляко заплющують очі, – каже адвокат. – Типу: “Ну так, це інший процес. Чого ви хочете і що з того, що ви говорите, що вас катували у зв’язку з тим, що це була пряма вказівка вибити свідчення. Це ваша позиція у справі про бунт, щоб уникнути кримінальної відповідальності”.
Поки що в обвинувальному висновку проти тих, кого слідство вважає організаторами масових заворушень, коротко зазначено, що з пред’явленими обвинуваченнями вони згодні лише частково, а давати будь-які пояснення не хочуть, посилаючись на 51-шу статтю Конституції. Це сталося після того, як обвинувачені відмовилися від свідчень, даних під тортурами. Але абсолютно не заважає обвинуваченню внести на розгляд ті самі, початкові зізнання, вважає юрист.
Коли дійде його черга, Максим Галяєв має намір заявити в суді про масові заворушення, що його свідчення неприпустимі, оскільки були отримані під тортурами. Він теж не виключає, що суд однаково звернеться до первинних свідчень, які були вибиті силою.
Нещодавно його опитував слідчий у справі, яка продовжує пошуки причетних до бунту в ІК-15. “Він починає читати мені мої старі свідчення. Я йому кажу “цього не було”, “це мене змусили написати”, “ось цього не було і цього, цієї людини мене змусили обмовити”. Він сидів, сидів і каже: “Давай тоді зробимо так: на початку допиту напишемо, що дані тобою свідчення ти визнаєш частково”, – каже Галяєв. Він підписувати що-небудь відмовився і пішов радитися з адвокатом.
Але таких свідчень, як у нього, у суді щодо “бунту” – тисячі. Не всі вони були отримані під тортурами, допускає правозахисник Петро Кур’янов. Але всі були дані в стані страху. “Били напоказ, ґвалтували і катували напоказ. Ти сидиш у камері, у тебе за стінкою сидять усілякі Голіки, Махмуди та інші. Ти знаєш, що за сусідньою стінкою коїться кошмар. І тобі кажуть: слухай, ось потрібні свідчення, давай опишемо ось так-то. І пишуться взагалі без найменшого опору необхідні свідчення”.
І частина тих, кого катували заради потрібних слідству зізнань, тепер повернулися в іркутське СІЗО-1. На слуханнях підсудні сидять у двох наспіх зварених клітках. На засідання їх ведуть тюремники, і дехто з них добре пам’ятає, як три з половиною роки тому ці арештанти лежали зв’язаними в “прес-хатах” зовсім недалеко від зали суду.
