Під буйними лісами та гарячими джерелами Єллоустонського національного парку криється давня магматична система, яку десятиліттями підозрювали у здатності спричинити глобальну катастрофу. Та нещодавнє дослідження радикально змінило наше розуміння цього “сплячого гіганта”.
Група вчених із кількох провідних американських університетів вперше з такою точністю зафіксувала в структурі надр Єллоустоуна новий ключовий елемент — частково розплавлену “шапку”, яка діє як природний клапан скидання тиску. Це відкриття пояснює, чому система залишається стабільною, попри всі страхи щодо її можливого виверження. За допомогою потужної сейсмічної установки вагою 24 тонни та мережі з 600 сейсмометрів, вчені виявили чітку межу на глибині 3,8 км під поверхнею. Саме там залягає шар газів і розплавленої породи, що повільно випускає тиск — подібно до пляшки з газованою водою, яку відкрили лише трохи.
Ця система дозволяє вулкану “дихати”, зменшуючи ймовірність накопичення небезпечного тиску. Таким чином, замість того щоб готуватися до катастрофи, ми спостерігаємо стабільно функціонуючу вентиляцію надр, де гейзери, парові джерела і грязьові котли відіграють роль поверхневих клапанів. Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Nature, вміст розплаву і газів у системі нині далекий від критичної межі. Однак, як застерігають вчені, подальший моніторинг змін у складі “шапки” є надзвичайно важливим: її структура може стати раннім індикатором наближення до потенційно небезпечного стану.
Попри міфи і зловісні сценарії, Єллоустоун сьогодні — це не часовий механізм на межі вибуху, а складна й саморегульована система, яка, завдяки природним властивостям, поки що залишається безпечною.
