Як же стомлюють уже розчарування в судах у гучних справах: коли від самого початку все настільки недбало ліпиться до купи, що одразу очевидно – справу буде розвалено або спущено на гальмах. Це набір хайпів, а не справа. Адвокати оскаржать усе, до чого дотягнуться, і справи не буде. Ну не бачите можливості бездоганно провести провадження – то не починайте, відкладіть справу, накопичите ще доказів!
А так навіть обурення немає, коли черговий великий фігурант або взагалі розвалює обвинувачення, або зводить його до дрібних епізодів. Бо це навіть справедливо, коли через недолугість справи фігурант визнається чистим перед законом. Отже, адвокати свої гонорари відпрацювали, а вся державна машина свої зарплати – ні. Усе чесно. Неприємно. Прикро. Але чесно.
Це я натрапив днями на публікацію в жанрі “міського історичного фентезі”, подану як “успішне розслідування БЕБ” щодо “Привату”: як майже 6 млрд грн готівкою – це десь 12 камазів за об’ємом – з’явилися на Петровській алеї, рушили на Грушевського зимової грудневої ночі довоєнного 2013-го… І зникли. Їх чи то завозили, чи то вивозили, але зрештою зникли просто в процесі. І технічна реальність нікого не зацікавила – тільки стверджуваний факт “пропали”.
Це до теми судових та апеляційних перспектив справи, ви розумієте…
Кожен українець, який у грудні-січні 2013-14 був на Печерську, в курсі технічної абсурдності моменту: пам’ятаєте, ми тоді, незважаючи на стадіон їм. Лобановського, не тільки натягували шин і набудували барикад, а й розібрали бруківку, щоб було чим відбиватися від російського/проросійського ОМОНу? Шанцев, щоправда, не копали – але й так проїзд був практично блокований. І ось через це все спокійно проїхав караван камазів із грошима – так стверджують розслідувачі БЕБ “за гарячими слідами” через 10 років (Боже, невже справді вже минуло стільки? І ми все це пережили…).
Прокурор БЕБ на засіданні Шевченківського суду розтлумачив це як цілком підходящі докази, щоб обрати запобіжний захід Коломойському. Або змінити підозру. Або змінити запобіжний захід. Або збільшити суму застави з 0,5 до майже 6 мільярдів. Або взагалі замінити правопорушення просто в процесі – там усе складно, у промові прокурора. Так одразу не розберешся. І не відразу теж.
До речі про “рокіровку правопорушень на ходу”. Перший варіант (на 3 вересня): десять років тому Коломойський повернув кредит своїй нафтово-хімічній компанії за рахунок грошей свого ж (тоді) “ПриватБанку”. Десь близько мільярда гривень. Ще через кілька днів він поклав “позикові” гроші назад у свій банк. Це і склало протиправну дію, за яку Коломойського на 60 днів відправили до СІЗО. Трохи більше ніж за тиждень таке обвинувачення розвалилося. Тобто розслідувачі зачепили репутацію всіх залучених до розслідування. Якби через це ще й Коломойського довелося випускати з СІЗО, це була б узагалі захмарна ганьба.
Тож у хід пішло додаткове/нове звинувачення в новому правопорушенні ті ж 10 років тому – “створення злочинного угруповання”. “Протягом зазначеного періоду члени цього угруповання дозволили Коломойському нібито робити систематичні фіктивні “внески готівки в касу банку”, хоча насправді ніяких внесків банк не отримував”. Тут уже про 5,8 млрд грн ідеться (десь $800 млн). З цього питання 10 років не було жодних претензій, скандалів, розслідувань – але за 10 днів злочин виявив і довів БЕБ. Суму застави збільшили, Коломойський далі в СІЗО. Добре (мабуть). Але щось не згадали про долю тих $800 млн – бюджет невеликої держави готівкою був, отже, вилучено з банку… І все. Зник у туманах Печерських пагорбів.
Але ж так не буває. Усі хоча б із детективів знають, що гроші завжди залишають слід, саме так і доводять злочини. А тут просто констатоване зникнення. А далі? Усе, версія вважається повністю відпрацьованою?
І ось саме цей момент найбільше злить: щойно у провадженні з’являється гучне прізвище підозрюваного/обвинуваченого – не лише Коломойського, ми таке бачили в десятках подібних історій, – негайно вся процедура обростає такою кількістю факапів!.. Від порушення процедури отримання доказової бази – порушення строків, порушення у визначенні статей обвинувачення, порушення залучення свідків, порушення процедури затримання… Ну, ви в курсі.
А в результаті суд – якщо не першої інстанції, то апеляційний цілком законно відхиляє цю ось усю творчість як таку, що не має стосунку до законної процедури провадження. Або адвокати успішно оскаржують. Або міжнародні судові структури (чи сумнівається хтось, що адвокати Коломойського туди звернуться?) з подивом оскаржують те, що тут прийняли як установче рішення суду.
Я кілька років поспіль, щойно в держави виникли перші претензії до Коломойського (хоча тут можна вставити будь-яке прізвище – принцип буде той самий), писав: це прекрасно, але головне, щоб ці претензії були професійно сформульовані й забезпечені залізобетонними доказами, зібраними в належний спосіб із належних джерел. Щоб вирок був бездоганний юридично.
У будь-якому разі, я був і залишаюся скептиком з приводу здібностей наших обвинувачів провести великий процес бездоганно, щоб просто не було приводів оскаржити і скасувати рішення. І приклад процесів Коломойського (не тільки останніх) знову це доводить: непрофесіоналізм як основний діагноз (усе ж версію “саботаж” залишимо для любителів конспірології) – послідовний, повсюдний і розслаблений. Квінтесенція позиції “можна не напружуватися – і так приймуть як завгодно криві “докази” і посадять”.
Можна відкривати тоталізатор: яку частину останніх обвинувачень у результаті оскаржать адвокати. І у скільки це обійдеться державі. І яка ймовірність того, що Коломойський через суд виявиться майже повністю чистим перед законом. Бо суд (нормальний) – штука змагальна: якщо адвокати гарують, як на плантаціях, то й сторона обвинувачення теж має відпрацьовувати до сьомого поту. Або програвати. Прикро це все…
