11-17 листопада в Сан-Франциско відбудеться саміт Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), до складу якого входять 19 країн, а також Гонконг і Тавань. У 2023 р. головують Сполучені Штати, тому вони і є господарями заходу.
Саміту АТЕС передують інші важливі геополітичні заходи. Зокрема, 17-18 жовтня в Пекіні відбувся 3-й саміт ініціативи “Один пояс, один шлях” за участю російського диктатора Володимира Путіна, низки представників Глобального Півдня, а також єдиного європейського лідера – прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана.
Сьогодні ж, 7 листопада, у Токіо розпочалася дводенна зустріч міністрів закордонних справ країн “Групи семи”, три з яких також входять до АТЕС і координують свої дії в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема й у контексті взаємодії з Китаєм.
Обидва заходи слід сприймати як останні приготування до саміту в Сан-Франциско. Інакше кажучи, США і Китай звіряють годинники зі своїми партнерами і союзниками.
Рандеву Байдена і Сі
Найбільшу увагу приділено зустрічі в Сан-Франциско президента США Джо Байдена і лідера Китаю Сі Цзіньпіна, адже відносини обох наддержав сповнені протиріч.
З одного боку, вони наполегливо конкурують одна з одною, зокрема за сфери впливу у світі. І це конкурування останніми роками де-факто перетворилося на протистояння.
З іншого боку, і Пекін, і Вашингтон прагнуть стабілізації відносин і цивілізованої конкуренції задля збереження поточної міжнародної політичної та економічної системи, яку руйнують руками членів нової “вісі зла” – Росією, Іраном, КНДР. Утім, не виключено, що від дій цього тріо, активно підтримуваного Пекіном, певну вигоду отримує і безпосередньо Китай, послаблюючи свого візаві – США.
Тим паче що Вашингтон на противагу Китаю останніми роками докладає значно більше зусиль зі зміцнення альянсів і партнерств в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зрештою старший представник Державного департаменту США в АТЕС Метт Мюрей (до певних заяв якого ми ще повернемося) під час брифінгу, проведеного спільно з помічником торговельного представника США в Японії, Південній Кореї та АТЕС Крістофером Вілсоном, прямо заявив: “незалежно від того, що відбувається в інших точках світу, Індо-Тихоокеанський регіон для адміністрації Байдена та Гарріс є головним пріоритетом”.
Чому? Хоча б тому, що, як нагадав Мюрей в інтерв’ю “Голосу Америки”, на економіки членів АТЕС припадає половина світової торгівлі та 60% світового ВВП.
Питання Тайваню
Утім, Індо-Тихоокеанський регіон – це також арена протистояння між Китаєм та його партнерами зі Сполученими Штатами та їхніми партнерами. Протистояння, яке цілком може вийти за межі регіонального.
У принципі вже вийшло. Але Вашингтон і Пекін, нагадаємо, прагнуть конкурувати за правилами. Нехай у своїх відносинах Китай і США мають низку точок напруги. Одна з них – Тайвань, який Вашингтон обіцяв захищати в разі потенційної інтервенції Китаю.
Пекін, нагадаємо, вважає Тайвань частиною КНР і всіляко демонструє готовність до рішучих кроків зі встановлення контролю над Тайбеєм. Наприклад, 26 грудня було зафіксовано наймасштабніше порушення повітряного простору острова китайськими ВПС, зокрема 71 військовим літаком.
Також КНР вимагає від усіх, зокрема від США, дотримання принципу “єдиного Китаю”. Штати формально його дотримуються. Однак активно підтримують Тайбей – політично, економічно і у військовому плані. Так, на початку серпня Пекін застеріг Вашингтон від надання Тайбею військової допомоги, а вже через місяць США вперше в рамках програми зовнішнього військового фінансування (Foreign Military Financing, FMF) схвалили надання Тайваню прямої військової допомоги на суму $80 млн.
Напередодні ж саміту в Сан-Франциско, 30 жовтня, Китай надіслав США черговий жорсткий меседж стосовно Тайваню. На відкритті 10 Пекінського безпекового форуму “Сяншань” заступник глави Центральної військової ради КНР Чжан Юся недвозначно заявив: “Китайські військові не виявлять милосердя до того, хто, і в будь-якій формі, спробує відколоти Тайвань від Китаю”.
І зараз Пекін, як і у випадку з Україною, уважно стежить за діями США в контексті виконання ними зобов’язань і обіцянок перед партнерами та союзниками. Стежить, зокрема, і за ізраїльською політикою адміністрації Байдена на тлі війни проти Ізраїлю, розв’язаної проіранськими проксі-силами. Адже Ізраїль – один із ключових партнерів США на Близькому Сході, а Тайвань – у Тихоокеанському регіоні. Саме тому Китай цікавить готовність Сполучених Штатів захищати Тайвань від КНР; а отже, і можливі ризики та наслідки для Китаю від можливої інтервенції та ескалації у відносинах із Вашингтоном.
Від торгівлі до ядерки
Водночас повертаючись до суперечностей у відносинах між США та Китаєм, зазначимо, що обидві сторони роблять кроки на зустріч одна одній.
По-перше, наприкінці жовтня Байден і Сі обмінялися вкрай примирливими й оптимістичними словами.
Так, Сі в листі до Національного комітету з відносин США і Китаю, що базується в Нью-Йорку, зазначив, що його країна готова взаємодіяти зі Штатами за трьома принципами: взаємоповаги, мирного співіснування і взаємовигідного співробітництва. Лідер Китаю, за його словами, прагне спільно з Вашингтоном розв’язувати розбіжності у відносинах, глобальні проблеми і “допомагати одне одному досягати успіху і процвітання разом для користі обох країн, а також світу”.
Байден зі свого боку в листі до того ж комітету висловив тотожні думки – підтримав співробітництво з Китаєм в умовах здорової конкуренції з метою розв’язання світових проблем, спільних для обох країн, і захисту “міжнародних інституцій і правил”.
По-друге, що стосується економічного співробітництва КНР і США. Цього тижня розпочинаються переговори міністра фінансів США Джанет Єллен з віцепрем’єром Китаю Хе Ліфенгом, спрямовані на поліпшення торговельних відносин обох держав. Ці переговори готувалися майже рік на різних зустрічах чиновників США та Китаю.
Китай вкрай потребує інтенсифікації економічних зв’язків зі Сполученими Штатами та Європою, щоб стабілізувати свою економіку й отримати ресурси для подальшої політико-економічної експансії.
Тим паче що пандемія Covid-19, як ми вже, на жаль, добре знаємо, стала лише першим глобальним викликом для світової економіки. Далі було повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а 7 жовтня терористи ХАМАС атакували Ізраїль.
Світ лихоманить неймовірно сильно. Тому немає нічого дивного в тому, що глави найбільших банків, як пише Reuters, припускають, що поточне “зростання геополітичної невизначеності” може спровокувати нову фінансову кризу. А отже, Сі може на деякий час забути про відновлення китайської економіки і повернення на шлях до активного змагання зі Штатами за статус “держави номер один” у світі.
По-третє, вищезгадане “зростання геополітичної невизначеності”, або ж простіше – абсолютно деструктивна поведінка терористичної, але ядерної держави Росія, спонукає США та Китай привнести хоч якийсь порядок у питання контролю над ядерними озброєннями.
Тому Пекін і Вашингтон, як повідомив на брифінгу речник Держдепу Ведант Пател, поступово (проводять зустрічі, додаткові консультації) рухаються в цьому напрямі, започаткованому, до речі, попередньою адміністрацією, яка наполягала, щоб Китай разом із РФ долучився до нових міжнародних угод, спрямованих на зміцнення контролю за озброєннями та зниження стратегічних ризиків.
Привид Путіна
Це питання актуалізувалося знову ж таки завдяки Росії, яка відчайдушно лякає цивілізований світ і США окремо своєю ядерною зброєю. Від чого Китай, звісно, не в захваті. Про що неодноразово інформував Кремль, тільки режим Путіна старанно ігнорував сигнали від свого “сюзерена”.
Водночас позиція Москви не змусила Пекін зайняти більш чітку позицію в російсько-українській війні. Над чим працює і український, і американський дипломатичні корпуси. Зокрема, як повідомляв 30 жовтня речник Держдепу Меттью Міллер, держсекретар Ентоні Блінкен під час зустрічей із китайським колегою Ван 29-30 жовтня схиляв Пекін до більш “продуктивної” позиції в цьому питанні.
Найімовірніше, цю дискусію буде продовжено вже особисто Байденом на саміті АТЕС, топ-темою якого, очевидно, буде повномасштабна війна, розв’язана Росією проти України. І яку, цілком ймовірно, обговорюватимуть, окрім лідерів США і Китаю, й інші учасники саміту, оскільки ця війна, безумовно, чинить негативний вплив не тільки на Європу.
І ось тут ми підходимо до найцікавішого. А саме: з ким із Росії, яка є членом АТЕС, у Сан-Франциско дискутуватимуть про війну проти України? І про що взагалі йтиметься? Чи буде присутній на саміті Путін?
На останнє запитання, зокрема, відповідав в інтерв’ю “Голосу Америки” Метт Мюрей, що вийшло із заголовком: “Путін із Росії та Лі з Гонконгу майже напевно будуть відсутні на саміті АТЕС”. Разом з тим, насправді, судячи з тексту інтерв’ю, прямої відповіді на те, чи буде присутній там Путін, Мюрей не надав. Він підтвердив, що запрошення на саміт було надіслано всім членам АТЕС, а також зауважив: “Ми хочемо провести зустріч не тільки в дусі та згідно з принципами АТЕС, а й згідно із законами та правилами Сполучених Штатів. Було кілька випадків, коли лідери країн-членів АТЕС були в санкційному списку США, тож ми маємо опрацювати ці ситуації, щоб переконатися, що вони [країни-члени] матимуть належне представництво в Сан-Франциско”.
Не було визначеності щодо присутності Путіна на саміті й під час брифінгу Мюрея та Вілсона 6 листопада. Відповідаючи на відповідне запитання російського пропагандиста з ТАСС Дмитра Кірсанова, Мюрей знову підтвердив надіслання запрошення всім учасникам АТЕС і говорив про “належне представництво” в умовах санкцій США, але чітко відсутність Путіна проартикулював чомусь той самий Кірсанов.
Загальний контекст змушує зробити висновок, що найімовірніше Путін до Сан-Франциско не прилетить. Путін, який зараз віддає перевагу візитам “друзів” і лояльних, міг або вже відхилити запрошення, або скоро вже відхилить з огляду на типове для Кремля затягування з відповіддю, і відправить до Штатів, наприклад, Сергія Лаврова.
Однак. Якщо Путін справді отримав запрошення, це був би тривожний сигнал для нас, оскільки це може свідчити про спробу провести розмову з Путіним без України.
І тоді риторичні фігури пана Мюрея, хоч і можуть бути просто формальністю, зумовленою розумінням, що Путін все одно не приїхав би; можуть за фактом свідчити про те, що публічне визнання зниження рівня представництва унеможливило би повноцінні (потенційні) переговори з Росією щодо України, наприклад, щодо руху в напрямі миру на умовах, що були б невигідні для нас.
Тим паче що Сполучені Штати входять у новий виборчий цикл в умовах поляризованого суспільства та на тлі посилення риторики окремої частини республіканців щодо необхідності скоротити або припинити допомогу Україні. З іншого боку, адміністрація США, та інші республіканці, як-от лідер “слонів” у Сенаті Мітч Маконнелл, чітко визначають підтримку України як елемент захисту та національних інтересів США в часи зміцнення вищезгаданої нової “осі зла”. А Ентоні Блінкен 5 листопада під час візиту до Йорданії виступив проти припинення вогню Ізраїлем у війні з ХАМАС, адже це дасть терористам час зібрати сили для нового вторгнення. Цілком можливо, що, як і в разі ХАМАС, Вашингтон, як і раніше, прекрасно розуміє, що Росія теж не відмовиться від нової агресії проти України. Особливо, якщо у нас немає надійних гарантій безпеки.
