П’ять місяців знадобилося Чорногорії, щоб після дострокових парламентських виборів сформувати більшість і призначити новий уряд. Можливо, коаліціада тривала б і довше, однак сплив термін, після якого країна мала піти на ще одні дострокові вибори. Зрештою проблема полягала в тому, що переможець червневих виборів партія “Європа зараз” ніяк не могла визначитися, хто стане її партнером по коаліції.
Опцій було всього дві: або Демократична парія соціалістів (ДПС), пов’язана з попереднім президентом Міло Джукановичем (прозахідна, але з потужним корупційним шлейфом), або просербська (і проросійська) опозиція. Зрештою важкий вибір було зроблено – коаліційним партнером стануть сербські партії. Щоправда, вони пообіцяли дотримуватися прозахідного курсу і домагатися вступу Чорногорії до ЄС. Питання тільки в тому, чи можна довіряти таким обіцянкам. І чи не призведе це до розвороту зовнішньої політики Чорногорії.
Прозахідна коаліція? Після обговорення, яке тривало сім з половиною годин і розпочалося ввечері 30 жовтня близько 23:30, а завершилося вранці 31 жовтня о сьомій ранку, парламент Чорногорії обрав новий уряд країни. За новий уряд проголосували 46 депутатів із 81, 19 були проти і один утримався. Новим прем’єр-міністром став Мілойко Спаїч, лідер проєвропейського руху “Європа зараз” (PES), міністр фінансів і соціального забезпечення в позаминулому складі уряду. Своїм пріоритетом новий прем’єр оголосив прискорення вступу Чорногорії до Європейського Союзу.
В урядовій програмі також зазначається, що Чорногорія й надалі збирається повністю дотримуватися зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу, буде “надійним членом” НАТО та розвиватиме добросусідські відносини. У перекладі з політичної на загальнозрозумілу мову це означає, що Чорногорія під час правління уряду Спаїча збирається дотримуватися санкційної політики ЄС щодо Росії, не ініціюватиме виходу з НАТО, а також не планує відкликати визнання сусіднього Косово.
До складу нового уряду із задекларованою проєвропейською орієнтацією увійшли: 11 представників руху “Європа зараз” (прем’єр і 10 міністрів), шість представників “Демократичної Чорногорії” (два віцепрем’єри і чотири міністри), два представники Соціалістичної народної партії (два міністри, один з яких буде одночасно віцепрем’єром), три представники албанських партій (три міністри, один з яких – віцепрем’єр).
Важливий момент: жодну з політсил, представлених у керівництві уряду, не можна назвати категорично антизахідною, радикально просербською і відверто проросійською. Однак нікуди правду не подіти, антинатовські, просербські та проросійські настрої в найвищих щаблях нової влади Чорногорії все ж будуть присутні.
Міністри-русофіли
Що відомо про нових чорногорських міністрів? Так, віцепрем’єр із питань демографії та молоді й міністр спорту та молоді Драгослав Щекич, віцепрезидент Соціалістичної народної партії Чорногорії, 2020 року урочисто відкрив у Берані (тоді він був мером міста)… пам’ятник радянському маршалу Жукову. У церемонії взяв участь посол Російської Федерації в Чорногорії Владислав Масленніков, що закономірно, оскільки встановлення монумента відбулося за підтримки посольства РФ.
“Щиро вірю в те, що ми продовжимо нашу спільну боротьбу на шляху антифашизму та плекання традицій і цінностей, повернемо співпрацю і дружбу між Чорногорією і Росією на найвищий рівень”, – наголосив Щекич.
Ще яскравіший випадок – міністр закордонних справ, науковець Філіп Іванович, який виступав проти вступу Чорногорії до НАТО. Зокрема, 2014 року у своїй статті для підгорицької газети Vijesti він писав, що “вступ до НАТО не є ані військовим, ані економічним, ані моральним інтересом Чорногорії, а також не є відображенням її історичної чи майбутньої ідентичності”.
“Вступ до НАТО не зменшує, а навпаки, збільшує небезпеку тероризму”, – стверджував він, додаючи, що “ідея про те, що НАТО приносить мир, може бути прийнятною тільки для тих, хто готовий виправдовувати “війну за мир” (тобто сербсько-чорногорський напад на Дубровник 1991 року).
“Альянс керується геополітичними та економічними інтересами своїх найсильніших членів, а не будь-якою пацифістською політикою і міжнародним правом… Завжди, коли це було в його інтересах, Альянс ігнорував міжнародне право і ООН, як, зокрема, було під час нападу на Югославію”, – підкреслював він.
Нинішній глава МЗС країни-члена НАТО. Ще один противник Альянсу – міністр юстиції Андрій Мілович. У жовтні 2014 року він був присутній на військовому параді в Белграді – тоді столицю Сербії відвідав російський президент Володимир Путін (нагадаємо, що на той момент військова агресія Росії проти України тривала вже кілька місяців). У “випадковому” інтерв’ю проросійським пропагандистам Мілович вихваляв тоді військову міць Сербії та говорив про дружбу Чорногорії з Росією.
“Я очікую, що Володимир Путін ще більше поліпшить дружні відносини. І ми з Чорногорії тут, щоб сказати йому, що ми не всі думаємо так, як уряд (тоді при владі в Чорногорії була Демократична партія соціалістів на чолі з Міло Джукановичем. – Ред.)”). Я думаю, що Росія є другом Чорногорії ще з часів Петровича (Негоша), і нам просто не потрібно у скрутні часи відвертатися від неї через дрібні чи великі політичні інтереси, бо Росія буде поруч, коли нам це знову знадобиться… Ми знаємо, як це було, коли Захід був проти нас 1999 року, і ми знаємо, як росіяни були нашими друзями”, – заявив тоді нинішній чорногорський міністр.
Але найяскравішим представником “антинатовсько-просербсько-проросійської фракції” чорногорської влади є новообраний спікер парламенту Чорногорії Андрея Мандич, за якого голосували днем раніше. Спікер із досвідом державного перевороту Посада спікера Скупштини (парламенту) входила в загальний “коаліційний пакет”. Після довгих політичних торгів нинішня урядова коаліція домовилася віддати спікерське крісло саме лідеру “Нової сербської демократії” та політичного блоку “За майбутнє Чорногорії” Андрею Мандичу.
Цей політик уже знайомий читачам “Європейської правди”. Ще раз нагадаємо, що 2016 року Мандича звинуватили у спробі державного перевороту в день парламентських виборів, організаторами якого виступали, згідно з даними слідства, агенти російських спецслужб. Разом із Міланом Кнежевичем, нинішнім партнером у блоці “За майбутнє Чорногорії”, Мандича 2019 року було засуджено до п’яти років ув’язнення. Але після зміни влади 2020 року вирок скасували в Апеляційному суді. Повторний розгляд справи формально триває й досі.
Утім, про цю історію, як і про інші епізоди політичного життя Мандича, як-от, наприклад, зустріч із Путіним уже після початку російсько-української війни, нова влада та її прихильники воліють не згадувати. Так само, як і сумнівні епізоди з біографій новеньких чиновників, що залишаються за кадром. До того ж в обмін на посади всі новообрані чиновники останнім часом справді публічно не виступали проти задекларованих новою владою цілей – а це, нагадаю, подовження санкцій проти РФ, толерантність до визнання Косова та членства в НАТО.
Але чого чекати від подальшої діяльності контроверсійних представників нової влади Чорногорії – повернення “до джерел” чи вже остаточного “перевзування”? Друга сербська спроба Захід поки що демонструє віру в те, що в Чорногорії “все буде добре”, хоча й занепокоєння відчувається.
Так, представник Європейської комісії Петер Стано оголосив, що Європейський Союз вітає початок роботи нового парламенту Чорногорії та формування уряду, від якого, за його словами, вони очікують якнайшвидшого досягнення результатів у реформах, пов’язаних зі вступом до ЄС. Окремо він наголосив, що Євросоюз розраховує на збереження практики повної гармонізації Чорногорії із зовнішньою політикою та політикою безпеки ЄС (читай: продовження санкційної політики щодо РФ і неспростування незалежності Косова).
Набагато критичнішою стала позиція Сполучених Штатів. Як союзник по НАТО США занепокоєні тим, що сторони, які історично не підтримують задекларовані пріоритети нового уряду, можуть завадити прогресу Чорногорії, заявило американське посольство в Подгориці.
“Ми закликаємо до пильності, щоб гарантувати, що Чорногорія скористається цією історичною можливістю для повної реалізації свого демократичного та економічного потенціалу”, – зазначили в дипмісії. Нова чорногорська влада тим часом запевняє у своєму прагненні до миру і добра.
“Усім нам потрібно робити добрі справи. Я хочу примирення і тільки примирення, – сказав Мандич після обрання головою Скупштини. – Ми повинні почати довіряти один одному”. Утім, у довірі новому уряду відмовляють і нова опозиція, і значна частина чорногорського суспільства. За день до призначення нового уряду під парламентом зібрався чималий, як на Чорногорію, мітинг.
Під гаслами “Ні четницькому уряду”, “Ми не любимо кайдани” та “Вчителю (президенте Сербії), ти зламаєш зуби об Чорногорію” вони протестували проти нової влади, підозрюючи її в готовності замінити курс до ЄС на поглиблену інтеграцію з Сербією. Підстави для таких підозр існують, і вони чималі. Досить згадати, що в Чорногорії мав відбутися (і в останню мить було перенесено на 30 листопада) перепис населення, на якому чорногорці активно агітують записуватися як сербів. Нарешті, лише три роки тому в Чорногорії вперше до влади прийшли просербські партії. Вони обіцяли продовжити шлях Чорногорії до ЄС, однак своїх обіцянок не дотримали. Тоді розворот Чорногорії все ж вдалося зупинити. Чи вдасться це зробити вдруге, достеменно невідомо.
