Деякі особи переживають внутрішню провину внаслідок власного виживання в тих ситуаціях, де інші люди загинули, особливо це стосується тих, хто виїхав за кордон. Це явище розповів доктор медичних наук, професор Борис Михайлов, головний науковець кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії та наркології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.
Це явище, за його словами, часто спостерігається серед осіб, які мають спільний досвід та зайняті екстремальною діяльністю, такою як військові. Зауважимо, що військові часто відчувають провину за власне виживання в умовах, аналогічних тим, де їхні товариші загинули.
У разі цивільних осіб, які виїхали за кордон, відчуття провини може виникати внаслідок того, що вони переживають події в Україні з безпечної відстані. Це, зокрема, може стосуватися відокремлених родин, де батьки не мають можливості бачити своїх дітей. Проте Михайлов наголошує, що такі відчуття є зрозумілими та природними в умовах стресових ситуацій.
Важливою точкою є те, що не всі люди, які висловлюють власні відчуття провини, фактично страждають через це. Багато з них просто висловлюють свій жаль та смуток, що є частиною соціокультурних норм та особистісних якостей.
Доктор Михайлов також зазначає, що реальні події, пов’язані зі смертю, можуть викликати різні психологічні реакції. Це може включати як минущі реакції, так і пролонговані стани, а в окремих випадках – посттравматичний стресовий розлад.
У даний час фахівці обмежені в наданні допомоги в подібних ситуаціях, і можливість психіатричного огляду може здійснюватися тільки у випадках реальної загрози для себе чи оточення. Кінцеве рішення щодо звернення по допомогу залишається на самій особі.
