Київське конструкторсько-виробниче підприємство ТОВ “ІНГУАР” розробляє легкий бронеавтомобіль INGUAR класу MRAP за стандартами НАТО. Фінансування проекту здійснює український підприємець Микола Удянський.
Ідея виготовляти українські броневики належить молодій команді “ІНГУАР”. Здебільшого, хлопці – випускники Київської політехніки. Учасникам команди від 22 до 30 років і до широкомасштабної війни вони займалися тюнінгом та ремонтом авто, а також створювали перегонові автомобілі для різних видів змагань. Паралельно молоді інженери дооснащували бронемашини, виготовляли окремі вузли та деталі.
– Як виник проект “ІНГУАР”, скільки людей працює у проєкті?
Артем Ющук (засновник”ІНГУАР”): Ідея створення власної бронемашини у нас з’явилася ще три роки тому. Саме тоді, ще 20 жовтня 2020 року була заснована компанія і почалась поступова робота над проектом.
Після 24 лютого 2022 року робота над проектом перейшла в нову фазу, та і впевненість в актуальності проекту не потребувала підтверджень.
У дослівному перекладі назва компанії означає “на сторожі”, тобто на сторожі рубежів, на захисті Батьківщини. А сам логотип був намальований мною на одній лекції в КПІ у звичайному зошиті. Пізніше переніс його у програму, в якій ми створювали креслення. З того часу він не змінювався.
Нині у команді працює 15 осіб, від молодих інженерів до майстрів з великим досвідом у сфері машинобудування. Зараз ми реєструємо власну торгову марку “Інгуар”, але маємо певні проблеми. Нещодавно отримали офіційне зауваження, що назва нашої компанії співзвучна з іншою – компанією “Ягуар”. Відстоюємо свої права, оскільки назви мають кардинально різний зміст, а діяльність компаній – абсолютно різну направленість. Займаємося бюрократією, яка забирає купу корисного часу.
– На якій стадії перебуває нині розробка машини?
– Відразу після створення компанії ми почали займатися розробкою проєкту банально на маркерній дошці. Довго обговорювали концепцію, були в пошуках відмінностей, які б зробили машину унікальною і справді кращою за конкурентів. Коли вже стало зрозумілим, що це буде за машина і як вона працюватиме, ми почали шукати інвесторів. Познайомилися з відомим українським бізнесменом Миколою Удянським, обговорили всі деталі та домовилися про три етапи інвестицій.
Перший етап інвестицій включає 20 млн грн на розробку прототипа авто, саме у цій точці ми зараз і перебуваємо. Прототип збираємо на своїх виробничих потужностях.
Ці 20 млн грн – розробка прототипу машини, тобто витрати на один перший екземпляр. У серійному виробництві собівартість становитиме менше – 10 млн грн. Серійне виробництво – це 500 робочих місць, а не 15-20 як зараз. А при виході на міжнародний ринок кількість робочих місць має збільшитися до 800 – 1000.
– Чим унікальна ваша машина?
– Ми відрізняємося від більшості своїх конкурентів тим, що не купуємо готову машину та переобладнуємо її, а тим, що купуємо окремі запчастини і збираємо своє власне авто.
Часто, аби було простіше, компанії купують вже готові шасі і на них встановлюють броньовану капсулу. У нас своє шасі і своя капсула. Ми так робимо в першу чергу для уніфікації, оскільки хочемо створити “сімейство” чотири- (для перевезення особового складу легкого озброєння) і шестиколісних машин (наприклад для РСЗВ). Таким чином задня частина машини може бути змінна (одна вісь або дві).
Виробництво намагаємося організувати так, аби якомога найбільше необхідного придбати саме в Україні, основні вузли замовляємо в Європі.
Прототип плануємо представити до кінця цього року і вийти на державні випробування.
– Що може машина, яку ви розробляєте? Для яких військ її можна застосовувати, наскільки вона надійна і потужна?
– Техніка, яку ми розробляємо, може використовуватися для різних родів військ. Зокрема ми консультуємося зі спецпідрозділом Альфа, ГУР МО, із Сухопутними військами. Сучасна війна диктує нові правила, тому намагаємося робити не по оперативно-тактичних вимогах, написаних по радянських методичках 20 років тому, а по прямих побажання і відгуках від військових. Ці побажання, на жаль, на момент проектування машини, ще не були прописані і затверджені на папері, тому ці вимоги записуємо безпосередньо з уст наших військових, часто – в режимі довгих діалогів і брейнштормів.
Машини робляться для захисту особового складу. Ми робимо їх за стандартами НАТО по бронюванню і захисту військових. Цей стандарт визначає, скільки якої вибухівки, яка потрапляє під колеса, може витримати машина і якого роду кулі може витримати броня. Цей стандарт на рівень вище, ніж те, що роблять нині в Україні. Ми консультуємося і з фахівцями науково-дослідного інституту при Міноборони України. Паралельно проводимо випробування, чи все правильно ми робимо.
– Скільки коштує виробництво однієї такої машини? Чи плануєте ви прийти до серійного виробництва, або ж це будуть якісь разові індивідуальні замовлення?
– Одна машина коштує близько 20 млн грн. Хочемо прийти до серійного виробництва. Другий етап інвестування – до 100 машин. Середньорічні потужності аналогічних виробництв – 200 машин на рік. До цього й будемо прагнути.
– Чи фінансує держава розробки такого роду? Чи маєте ви державне фінансування?
– Держава не фінансує оборонні розробки приватним підприємствам. У воєнний час взагалі не проводяться науково-дослідні розробки такого типу. Тому усе робиться за кошти приватних інвесторів. Частина – власні кошти нашої компанії (мої та мого партнера – Олександра Воволки), зароблені у мирний час. Частина – кошти пана Миколи Удянського.
Працювати з паном Миколою легко. Познайомилися ми через інтернет. Я написав Миколі, прислав презентацію. Він набрав мене за кілька годин. Ми швидко порозумілися. Єдине, що ми довго узгоджували – місце виробництва. Зрештою вирішили, що це має бути Україна. Якщо надалі виникне необхідність, то як варіанти розглядатимемо Арабські Емірати або Європу.
– Миколо, що спонукало Вас повірити цим хлопцям і вкласти кошти в їхню ідею?
Микола Удянський: Найперше, я – українець, і друге, я – бізнесмен. Я аналізую сучасні потреби нашої держави і бачу, що оборонний ринок нині є перспективним і затребуваним. Хочеться, аби українці були серед лідерів у виробництві сучасного озброєння, тож я ухвалив рішення інвестувати у виробництво військової техніки. тому, коли мені написав Артем, я довго не вагався.
– Нескромне питання, скільки грошей ви плануєте вкласти у цей проект?
– Наше фінансування відбуватиметься у три етапи: перший етап – 20 мільйонів гривень на розробку прототипа. Вони уже надійшли до хлопців. Другий етап – 200 мільйонів на організацію серійного виробництва на рік. Третій етап капіталовкладень включатиме до мільярда гривень.
Що я хочу ще сказати. Звичайно, кожна інвестиція має приносити прибуток, не без цього. Але зараз для мене важливішим, окрім забезпечення фронту звичайно, є підтримка саме молоді і саме в Україні. Дивіться, ці хлопці – молоді і талановиті. Якщо вони не матимуть підтримки тут, то швидко знайдуть собі місце за кордоном і Україна знову втратить свої найкращі мізки, це раз.
Друге: виробництво техніки – це і нові робочі місця, а вони так необхідні Україні, і податки до українського бюджету. Третє: такі виробництва – наукоємні, а значить є де розвиватися і працювати українським вченим. ну і четверте: ці хлопці – перші, але, я думаю, не єдині, кого я буду підтримувати. Я розглядаю ще кілька перспективних, на мою думку, українських оборонних проектів, куди теж вкладати гроші.
Юридичний супровід проєкту здійснює Євген Пронін, керуючий партнер АО “Пронін і партнери”, однієї з провідних юридичних фірм в Україні.
Євген Пронін: Ми “за” український мілітарний ринок, за його розвиток і просування. Тому наше об`єднання усіляко підтримує хлопців з “ІНГУАР”. Ми впевнені, що вони вчасно і повністю виконають усі зобов’язання перед своїми діловими партнерами, зробити проект окупним та вийти з ним на міжнародні ринки. Ми ж, зі свого боку, будемо й надалі підтримувати компанію і допомагати вирішувати юридичні проблеми.
